" Пам’ятаймо тих, завдяки кому ми живемо".

 

7 березня Україна втратила людину, ім’я якої стало символом мужності для тисяч військових. Його знали на фронті, про нього говорили побратими, за ним ішли в бій. Для більшості він був просто Да Вінчі. Насправді ж його звали Дмитро Коцюбайло.

Він народився на Івано-Франківщині, у селі Задністрянське. У юності любив малювати, захоплювався мистецтвом і мріяв стати художником. Саме тому й обрав для себе позивний — Да Вінчі. Але доля намалювала для нього зовсім інше полотно — полотно війни.

Після Революції Гідності Дмитро добровольцем пішов на фронт. Йому було лише 18 років. Тоді, коли для більшості молодих людей життя тільки починалося, для нього почалася боротьба за Україну.

Карлівка, Піски, Авдіївка, Савур-Могила, Старогнатівка — через ці гарячі точки він пройшов ще в перші роки війни. Саме там формувався характер командира, який ніколи не ховався за чужими спинами.

У Пісках Дмитро отримав важке поранення. Лікарня, уламки, складне відновлення. Але він не міг довго залишатися осторонь. За словами побратимів, він повернувся на фронт, бо вірив: поки ворог на українській землі — боротьба триває.

Згодом Дмитро очолив підрозділ, який знає вся країна — «Вовки Да Вінчі». Для своїх бійців він був не просто командиром. Він був людиною, яка завжди поруч, яка бере відповідальність і яка першою виходить на позиції.
За свій бойовий шлях Дмитро Коцюбайло став першим добровольцем в історії України, який отримав звання Героя України за життя. Його поважали побратими, цінували командири і знали тисячі українців.
Коли почалося повномасштабне вторгнення у 2022 році, Да Вінчі вже був легендою фронту. Його підрозділ воював на сході країни, брав участь у складних боях на Донеччині, Луганщині та Харківщині.

7 березня 2023 року біля Бахмута почався черговий обстріл. Дмитро наказав бійцям сховатися в укритті. Сам залишився біля входу, щоб переконатися, що всі в безпеці. Коли вже збирався зайти всередину, поруч розірвалася мінометна міна. Один із уламків влучив у шию.

Його останні слова були короткі: «Я — трьохсотий…». Побратими намагалися врятувати командира, медики боролися за його життя, але цього разу війна забрала більше, ніж медицина могла повернути.
10 березня 2023 року на Майдані Незалежності з ним прощалися тисячі людей — військові, побратими, командири, звичайні українці. Бо Да Вінчі був не просто офіцером. Він став символом покоління українців, які не чекали, поки хтось захистить країну. Вони просто брали зброю і йшли боронити свою землю.

Так народжуються легенди. Так формується пам’ять. Так тримається Україна.

Його ім’я назавжди залишиться символом мужності та відданості Україні.

Чи варто святкувати 8 березня? І що ми насправді згадуємо в цей день?

Це питання щороку викликає спекотні дискусії. Для когось це свято весни й тюльпанів, для когось — «радянський пережиток», а хтось бачить у ньому день солідарності та боротьби за права.
Давайте розкладемо все по поличках, без міфів.

Коротка історія питання:
1908 рік, Нью-Йорк. 15 000 жінок вийшли на вулиці, вимагаючи скорочення робочого дня, рівної оплати праці та виборчого права. Саме цей протест надихнув Соціалістичну партію Америки оголосити останню неділю лютого Національним жіночим днем .
1910 рік, Копенгаген. Клара Цеткін запропонувала зробити цей день міжнародним, щоб жінки всього світу могли боротися за свої права разом. Ідею підтримали одностайно .
19 березня 1911 року. Перший Міжнародний жіночий день відзначили в кількох країнах Європи .

А до чого тут 8 березня і пожежа?
Часто згадують страйк текстильниць 1857 року чи пожежу 1911-го, але зв'язок із датою свята — це радше міфи, ніж історичні факти .
Міф про 1857 рік: Історія про перший марш 8 березня 1857 року, найімовірніше, легенда, яка з'явилася значно пізніше .
Правда про пожежу 1911 року: Трагедія на фабриці «Траянгл» (25 березня), де загинуло 146 робітниць через жахливі умови праці, стала потужним каталізатором боротьби за права жінок і трудове законодавство. Вона нерозривно пов'язана з духом того часу, але не є причиною встановлення дати 8 березня .

Чому саме 8 березня?
Ця дата закріпилася завдяки подіям 1917 року в Російській імперії, коли жіночі демонстрації за «хліб і мир» дали старт Лютневій революції . Радянська влада зробила цей день державним святом, поступово вихолостивши його первісний зміст і перетворивши на «цукерково-букетну» традицію .
Що з цим робити сьогодні?
Сьогодні в Україні 8 березня — це день, який ми можемо наповнити власним змістом. Чи хочемо ми залишити його днем квітів та привітань, чи повернути йому сенс дня боротьби за рівні права та нагадування про досягнення жінок?
Особисто для мене це привід згадати про те, що за права, які здаються нам звичними, хтось колись боровся ціною власного життя. Про пожежу на фабриці «Траянгл», про 146 загиблих швачок, про сміливість тисяч жінок, які вийшли на вулиці, щоб їх почули .

"Світлиця Шевченкового заповіту"(літературна вітальня)

 

     
"Борітеся — поборете,                           Вам Бог помагає!                                       За вас правда, за вас слава.
І воля святая"
Тарас Шевченко

Тарас Шевченко - видатний український поет, прозаїк, драматург, художник, політичний і громадський діяч. Він був людиною універсальних обдарувань та інтересів. Все його життя і творчість були присвячені українському народу. Поет мріяв про ті часи, коли його країна буде незалежною суверенною державою, коли в Україні шануватимуться мова, культура та історія народу, а люди будуть щасливими.

Шевченкове життя – це символ тернистого шляху боротьби і хоча й минають роки, століття, а гострота і сила його слова живе. Дух свободи, якої прагнув Кобзар, приходить до українців і додає упевненості у власному самоствердженні. Його твори, як і усе його Все життя і творчість були присвячені українському народу.

                                

І сьогодні, щоб вшанувати нашого геніального пророка Тараса Григоровича Шевченка, якому 9 березня виповнюється 212 років з дня народження до нашої бібліотеки завітали дошкільнята старшої групи" Калинка" (Директор Хома О.М., вихователь Гбур Т.О. і помічник вихователя Федина Н.А., і муз. керівник Гнатюк С.О. ) КЗДО смт. Жвирка " Сонечко".


У бібліотеці для наших наймолодших читайликів ми провели літературну мандрівку " Казка про хлопчика, що став великим поетом", під час якої діти дізнались про важке і тернисте життя майбутнього пророка, а також про написані ним літературні твори.


Вихованці розповідали вірші, співали пісні на слова Тараса Шевченка, переглянули мультиплікаційний фільм про цікаві факти з біографії Тараса Шевченка  і його шлях від дитинства до великого поета, якого слова мають силу змінювати світ.

Мультфільм створено з любов’ю до України та її культури.
https://www.facebook.com/reel/801121509702347
https://vt.tiktok.com/ZSmo8Bke8/
https://www.facebook.com/share/1AVkHVpt22/

 

А також ознайомились і переглянули книги для дітей з книжкової виставки

Разом з Тарасом Шевченком ми навчаємося шанувати і любити рідну землю, рідний народ, рідну мову, рідну матір. Його твори відроджують у наших душах повагу до героїчних предків, народжують у наших серцях найкращі почуття - патріотизм та національну гідність.

Роман Шухевич— один із найтвердіших борців за незалежність України у ХХ столітті( історичне досьє)

   Його роками шукала ціла радянська імперія. За ним полювали спецслужби, агенти, військові частини. Заводили багатотомні справи, арештовували родину, вистежували зв’язкових. Але він залишався на волі — і продовжував керувати боротьбою. Чекісти ганялися за ним понад шість років, а жоден керівник антикомуністичного підпілля в Європі не тримався так довго. Бо Шухевич був не лише командиром, він був людиною масштабу держави. Під його керівництвом діяла не просто повстанська армія, а фактично існувала підпільна Україна: власна преса і книговидання, школи, медична служба, підпільний парламент, чітка структура управління. У країні, де тоталітарна система намагалася контролювати кожну думку і кожен крок, він створив простір свободи.

5 березня 1950 року в селі Білогорща під Львовом будинок, де перебував командир, оточили близько тисячі співробітників МДБ. Радянські спецслужби хотіли взяти Шухевича живим, щоб провести показовий суд. Проте 43-річний командувач УПА не збирався здаватися. У перестрілці він застрелив майора МДБ. Важко поранений, Шухевич вистрелив собі у скроню, щоб не потрапити до рук ворога і не дозволивши ворогам використати себе як трофей.

Радянська влада знищила його тіло і тому місце поховання досі невідоме.
Бо такі люди не зникають, вони стають частиною характеру нації.

Адже справжніх Героїв не знищують ні кулі, ні пропаганда, ні час. Навіть через десятиліття після смерті Шухевич залишається символом боротьби за українську незалежність — і водночас об’єктом ненависті російської пропаганди і це підтверджують і події наших днів.

1 січня минулого року внаслідок російського ракетного обстрілу було знищено музей Романа Шухевича у Львові, а також пошкоджено будівлю університету в Дублянах, де навчався Степан Бандера.

І поки Україна пам’ятає своїх командирів —поки нові покоління воїнів стають у стрій —боротьба, яку він очолював, триває і вона обов’язково завершиться тим, за що він жив —Свободою України.

Слава Роману Шухевичу. Слава українським воїнам усіх поколінь.
   

«Червона рута» - візитівка України в усьому світі (бібліогід)

Володимир Івасюк — композитор, виконавець і справжній архітектор української поп-музики. Він змінив звучання цілої епохи і змусив весь світ співати українською. Сьогодні йому виповнилося б 77 років.

 Народився Володимир 4 березня 1949 року в Кіцмані на Буковині — у родині вчителів. З дитинства ріс серед книжок, музики й любові до українського слова. Уже в школі створив свій перший ансамбль «Буковинка», грав на скрипці та фортепіано, а згодом вступив в Чернівцях до медичного інституту. Так, він серйозно готувався стати лікарем — і водночас писав музику, яка лікувала серця.

Йому було лише 21, коли з’явилася «Червона рута». Пісня, що народилася з буковинської легенди, раптом зазвучала на всю країну. А трохи згодом — і далеко за її межами. Івасюк зумів зробити неймовірне: Він поєднав автентичний фольк із тогочасними світовими трендами, створивши унікальний стиль, який не втрачає свіжості цим подарувавши українській естраді нову гідність і стиль.

Революціонер звуку: Він поєднав автентичний фольк із тогочасними світовими трендами, створивши унікальний стиль, який не втрачає свіжості.

Творець «Гімнів поколінь»: Його пісні — це не просто слова, це культурні символи.

«Червона рута» — стала неофіційним гімном українців у всьому світі.

«Водограй» — енергія, яку неможливо зупинити.

«Я піду в далекі гори» — неймовірний синтез романтики та глибинного зв'язку з рідною землею.

Символ незламності: Івасюк не просто писав музику — він утверджував українську ідентичність у часи, коли це було небезпечно. Його трагічна загибель залишила багато запитань, але його творчість дала чітку відповідь: українська пісня житиме вічно.

Він був дуже вимогливим до себе — міг годинами працювати над аранжуванням, шукаючи ідеальну гармонію. Друзі згадували його як світлу, інтелігентну, глибоку людину з тихою усмішкою й сильним внутрішнім стрижнем. Він не гнався за славою — він просто хотів, щоб українська пісня звучала красиво й сучасно.Та раптом він зник. 18 травня 1979 року тіло Володимира Івасюка знайшли у військовій зоні Брюховицького лісу підвішеним. Слідство постановило – це самогубство, аби одразу знівелювати особу Івасюка, щирого та талановитого українця. Його життя обірвалося за обставин, які й досі залишають багато запитань.Він прожив усього 30 років, але за цей короткий час він устиг більше, ніж дехто за ціле життя, а його безсмертні хіти і сьогодні ми любимо співати повсякчас, які немов промені сонця, зігрівають наші душі .

Лише 26 січня 2009 року Генеральна прокуратура України поновила давно закриту кримінальну справу про смерть Володимира Івасюка, але в листопаді 2012 року її закрили через відсутність складу злочину. І поновили знову – вже у 2014-му. «Вбитий співробітниками КДБ»,- заявив прокурор Львівщини Роман Федик.

Сьогодні його мелодії знову звучать особливо проникливо. Бо це не просто пісні — це частина нашої пам’яті, нашої сили, нашої історії.
77… І кожна весна все одно приходить під його музику. Пам'ятаємо. Захоплюємося. Схиляємося перед авітлом його душі.

P.S.Володимир чудово вчився в школі, претендував на золоту медаль, аж раптом трапився випадок. Івасюк з друзями гуляв парком, коли один з хлопців накинув картуза на бюст Леніна. Вони всі почали дертися його знімати – і збили гіпсового «вождя». Молодиків забрали у поліцію і відкрили справу, хотіли позбавити атестату і вигнати із школи. Та родина змогла за нього заступитися. Родина переїхала до Чернівців. Івасюк продовжував цікавитись новим, писав музику до спектаклю за романом Гончара «Прапороносці». За це він мав нагоду отримати Шевченківську премію, але його просто викреслили зі списків номінантів. А потім згоріли і декорації до вистави... Не зважаючи ні на що, він продовжував творити. Думаю, ви зрозуміли, що це за людина. Івасюк завжди знав, що за поразкою буде перемога.

Нехай муза надихає, а слово завжди має крила.

Важко уявити, яким би шляхом розвивалося людство без літератури і письменників. Праця літераторів нелегка й багатогранна. Найбільшими критиками і поціновувачами літературних творів є читачі. Тому Всесвітній день письменника, який відзначаємо 3 березня, – свято для нас усіх.

Щиро вітаю Вас шановні майстри слова з професійним святом! Якби не було Вас і ваших книжок, не було б бібліотек і бібліотекарів, які ці книжки зберігають і популяризують. І не було б читачів, які не уявляють свого життя без книжок. Тож натхнення Вам, нових цікавих сюжетів і вдячних читачів!

Сокальська громада провела в останню дорогу захисника Євгенія Леонідовича Гомзякова

Майже чотири роки минуло з моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Стількома роками опору наша країна завдячує тим, хто кладе своє життя на вівтар її свободи. Їхня мужність назавжди в серцях, а пам'ять про них — це символ нашої сили. 3 березня назавжди додому повернувся наш односельчанин ГОМЗЯКОВ Євгеній Леонідович.

Народився Євгеній 04.07.1982 році в Казахстані. Коли виповнилось 2 роки, переїхали з мамою в Україну. Родина мешкала у селищі Жвирка. Тут Євгеній закінчив місцеву школу.

У 2017-2020роках навчався у Сокальському професійному ліцеї за спеціальністю "газозварювальник". Згодом працював на фірмі "Галнафтохім". 

Євгеній – єдиний син у своєї матері. Власної сім'ї він створити не встиг.

Останні п'ять років проживав в м.Дніпро, звідки був мобілізований 21.07.2024 року до лав ЗСУ. Служив кулеметником 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини А 5000, позивний "Малік".

 Відданий військовій присязі на вірність Українському народу, наш Герой загинув 16.10.2024 року в районі н. п. Цукурине Донецької області. Досі вважався безвісти зниклим і лише цього тижня ДНК-експертиза підтвердила його загибель.

Висловлюємо щирі співчуття матері Наталії Володимирівні, вітчиму Миколі Дмитровичу та усій родині. Вічна пам'ять Герою!

Всесвітній день дикої природи.

Дика природа — це невід’ємна частина нашої планети. Адже неможливо уявити світ без неповторних диких тварин та неймовірних рослин. Захищати їх у природному середовищі і є завданням кожного з нас. Це узгоджується з цілями сталого розвитку ООН у частині зобов’язань щодо подолання бідності, забезпечення сталого використання ресурсів та збереження життя на землі.

3 березня відзначають Всесвітній день дикої природи. Пропоную вашій увазі цікаві факти про мешканців дикої природи:

Відомо, що:

кажани є єдиними ссавцями, які можуть літати. Кажани завжди повертають наліво коли вилітають з печери.

Мурахоїди їдять більше 35000 мурах в день.

Бджоли мають крихітні волоски на очах, щоб і ними збирати пилок.

Метелики розрізняють смак своїми лапками

Дорослий панда може витратити до 12 годин на день для прийому їжі. Щоб виконувати свої дієтичні потреби, вони повинні їсти принаймні до 12,7 кг. бамбука.

Всі білі ведмеді лівші, або, вірніше, ліволапі.

Дитинчата жирафів можуть стояти вже протягом півгодини після народження.

Щури сміються, коли їх лоскочуть і під час ігор.

Дельфіни, коли сплять, роблять це однією половиною мозку і з одним закритим оком.

Алігатори були приблизно за 150 мільйонів років.

Названа завдяки своїм чудодійним здібностям амазонська ящірка "Ісус Христос", може бігати по воді.

P. S. Національне голосування за тварину-символ Карпат відбулося в рамках всеукраїнського еко-проекту "Разом за природу". До списку кандидатів увійшли 10 тварин. Більшість із них занесені до Червоної книги України як вразливі, рідкісні або такі, що знаходяться на межі зникнення: це ведмідь бурий, саламандра плямиста, зубр, кіт лісовий та рись євразійська, а також тритон карпатський, тварина-ендемік, тобто такий вид, що мешкає тільки у Карпатах. За звання символу боролись і поширені, але не менш цінні тварини: вовк, вивірка карпатська, їжак білочеревий, борсук звичайний. Усього за тварин віддали понад 5000 голосів. 

А для всіх, хто хоче знати більше про чарівний світ флори та фауни просимо завітати до нашої бібліотеки, щоб дізнатися ще більше цікавих фактів.

Шолом-Алейхем — письменник, який народився в Україні й навчив світ сміятися крізь сльози.

2 березня — день народження Соломона Рабиновича, відомого всьому світові як Шолом-Алейхем. І якщо його ім’я асоціюють із єврейською літературою, то його коріння — глибоко українське.
Він народився в Переяславі.
Дитинство провів на Київщині, у Вороньках біля Борисполя.
Жив і працював у Києві, Одесі, Житомирі, Бердичеві, Львові.
Саме українські містечка з їхнім багатонаціональним життям стали фоном його історій. Його герої — молочарі, кравці, вчителі, торговці — говорили їдишем, але жили на тій самій землі, що й українці. І ця спільна реальність відчувається в кожному рядку.
Шолом-Алейхем добре знав українську мову. У його бібліотеці був «Кобзар», він любив українські пісні на слова Шевченка. У Львові зустрічався з Іваном Франком — і це була не просто літературна розмова, а діалог двох культур, які шукали шлях до гідності своїх народів.
У 1905 році, після єврейських погромів у Києві, він змушений був емігрувати. Але навіть за океаном у його творах жили інтонації українських містечок.
Саме з його історій про Тев’є-молочаря народився всесвітньо відомий «Скрипаль на даху». А в Україні легендарний Тев’є у виконанні Богдана Ступки став частиною нашої театральної історії.
Шолом-Алейхем казав:
«До чого романи, якщо саме життя — роман?»
Він умів бачити велич у звичайному житті. І, можливо, саме тому його читають досі — бо в центрі його текстів завжди людина. З її страхами. Її надією. Її гідністю.
Сьогодні важливо пам’ятати: українська культура — це історія багатьох голосів. І голос Шолом-Алейхема — один із них.
Мир вам.

Усі реакції:

тис.1 тис.