"Трійця: історія величного свята"

 

Цьогоріч 31 травня ми відзначаємо Трійцю, або Зіслання Святого Духа. Це одне з найбільших християнських свят, яке припадає на п'ятдесятий день після Великодня. Згідно з переказами,  коли на апостолів зійшов Святий Дух у вигляді вогняних язиків це відкрило їм дар проповідувати вчення Христа різними мовами по всьому світу, тому цей день вважається днем народження Церкви.

Сьогодні українці поєднують церковні традиції із сучасними сімейними звичаями. Багато людей прикрашають оселі зеленню, відвідують богослужіння та проводять день із близькими.

Для багатьох Трійця стала не лише релігійним святом, а й чудовою нагодою зібратися з рідними, прикрасити дім ароматними травами та відчути особливу атмосферу одного з найкрасивіших українських свят і  нагадати про красу українських традицій.

Головні традиції Зелених свят

Однією з найвідоміших традицій є прикрашання оселі зеленими гілками, травами та квітами. Наші предки вірили, що зелень приносить у дім захист, добробут і здоров’я.

Найчастіше використовували: м’яту; лепеху; чебрець; липу; кленові гілки;
полин. Трави розкладали на підлозі, біля ікон та на вікнах. Вважалося, що вони захищають родину від злих сил.
Відвідування церкви

На Трійцю люди йдуть до церкви на святкове богослужіння. Віряни приносять із собою букети з трав та гілок для освячення. Після служби зелень зберігали вдома протягом року як оберіг.

Також у цей день прийнято молитися за мир, здоров’я родини та благополуччя дому. Зелені свята традиційно проводять у колі сім’ї. Родини збираються за святковим столом, готують традиційні страви та відвідують рідних.

Народні прикмети на Трійцю

• З Трійцею пов’язано багато народних прикмет та вірувань.
• Прикмети про погоду
• Якщо на Трійцю йде дощ — літо буде врожайним.
• Сонячна та тепла погода віщує хороший урожай зерна.
• Сильний вітер у цей день вважали знаком змін у природі.

Побутові прикмети

• Освячені трави не можна було викидати — їх зберігали як оберіг.
• Якщо дім прикрасити свіжою зеленню, у родині буде достаток.
• Ароматні трави в оселі символізували очищення від негативу.

Любовні прикмети

• Незаміжні дівчата плели вінки та ворожили на кохання. 
• Вважалося, що Трійця — сприятливий час для здійснення бажань та пошуку своєї долі.

Трійця — це свято духовного оновлення, миру та гармонії. Зелені свята нагадують про важливість родинного тепла, віри та поваги до традицій предків. Свято символізує оновлення природи та людських душ, а традиція прикрашати домівки зеленню нагадує про життя та Божу благодать, що наповнює все навколо. Нехай це свято принесе  нам мир та спокій у кожну оселю!

«Колосятниця"(народознавчий календар)

Сьогодні особливий день — час, коли жито починає колоситися, а земля набирає повної сили. 29 травня — День пам'яті мучениці Феодосії Константинопольської, яка постраждала за захист ікон у VIII столітті в Константинополі. Цей день у народній культурі вважався одним із найважливіших і водночас найнебезпечніших аграрних свят року, повністю присвяченим хлібу — головному джерелу життя селянина.
Святу Теодосію шанували як захисницю хлібних колосків, адже саме о цій порі починало колоситися жито та з'являлися перші літні білі гриби, які через це називали «колосовиками».
Феодосія народилася у VIII столітті, в Константинополі.Сама вона походила з багатої сім'ї, її батьки рано померли і вона виховувалася при монастирі. Коли підросла, то роздала свій спадок бідним і прийняла чернечий постриг. На частину коштів від спадщини дівчина замовила для монастиря дуже красиві ікони Спасителя, Божої Матері та мучениці Анастасії. У Візантії до влади прийшов імператор Лев Ісавр і наказав знищувати ікони - вважав, що вони нічим не відрізняються від ідолів. Наказали прибрати й ікону Спасителя, яка протягом 400 років висіла над Мідними воротами в Константинополі. Тоді віряни та монахині на чолі з Феодосією встали на захист святині й перекинули драбину з воїном, який виконував наказ. Імператор наказав перебити всіх черниць, а Феодосію, як призвідницю, відправили до в'язниці. Там вона і загинула.
Поховали Феодосію в Константинополі, в монастирі Діокритис - біля її могили не раз відбувалися чудесні зцілення хворих.

  Народні традиції:

• Цей день здавна вважався особливим для аграріїв.
• Селяни обов'язково йшли в поле оглядати посіви: якщо жито заколосилося, це обіцяло багатий врожай та ситий рік. 
• За традицією, у цей день худобу годували залишками запеченого хліба або спеціальним коржем, щоб тварини були здоровими. 
• Також це був час для першого збору лісових грибів-колосовиків.

   Суворі заборони дня:

• Щоб не накликати на себе та свою родину лиха, у цей день дотримувалися таких правил:
• Не можна починати нових важливих справ — вони можуть виявитися невдалими.
• Не можна сумувати, плакати та скаржитися на життя, щоб не приректи себе на тривалі негаразди.
• Заборонено сваритися, лихословити та бажати комусь зла — весь негатив повернеться бумерангом.
•  Не рекомендувалося ходити в ліс чи до водойм поодинці, щоб не натрапити на неприємності.

Народні прикмети:

•  Якщо день видався надто спекотним — у лісі буде мало грибів.
•  Голосно квакають жаби — чекайте на швидке потепління та ясну погоду.
•  Якщо бджоли активно літають біля вуликів — день буде сонячним.
• Рясна роса зранку обіцяє хороший врожай зернових.
  
  Духовне значення -це приклад святої Феодосії Тирської вчить нас духовної стійкості, мужності та незламності перед будь-якими випробуваннями, нагадуючи про важливість збереження внутрішньої сили та віри у найважчі часи.
• 
  
  Як у цей день колоситься жито на українських полях, так нехай колоситься добробут, достаток та злагода у ваших оселях! Бажаємо щедрого врожаю нашій землі, миру кожній родині та якнайшвидшої Перемоги нашій Україні, щоб на кожному звільненому полі знову мирно шумів золотий хліб!
  

"Легенда української естради"(пам'яті Ігора Білозіра)

Його пісні стали голосом цілої епохи - щирі, мелодійні, сповнені любові до України. Композитор, співак, засновник легендарної "Ватри", він подарував українській естраді пісні, що й досі звучать у серцях багатьох поколінь. Ігор Білозір: Композитор, який змусив Радянський Союз співати українською, і чия мелодія підкорила космос.

Коли ми чуємо пісні "Мамина світлиця" чи "Пшеничне перевесло"серце стискається від неймовірної краси цих мелодій - це не просто пісні, а частина нашої культурної пам'яті.

Він був справжнім народним улюбленцем, лідером культового ансамблю "Ватра" та композитором, який володів унікальним даром: перетворювати прості народні мотиви на сучасні хіти. Але його життя, що нагадувало яскравий спалах, обірвалося трагічно через те, що він до останнього подиху захищав право своєї нації на власну культуру.

​ 

Хлопець із Радехова, який переграв радянську цензуру.
​ Ігор народився в містечку Радехів на Львівщині. Музика жила в ньому змалечку - свою першу пісню він написав ще у сьомому класі, тоді ж створивши у школі власний підлітковий ансамбль. Свої перші аматорські записи хлопець робив прямо на місцевому радехівському радіомовленні. Саме там його унікальний мелодійний дар помітили львівські фахівці, які наполегливо порадили талановитому юнаку вступати до Львівської консерваторії.

Справжня золота ера в житті композитора почалася у 1979 році, коли він очолив вокально-інструментальний ансамбль "Ватра" при Львівській філармонії. До приходу Білозіра це був звичайний академічний колектив, але Ігор разом зі своїми колегами та тогочасною дружиною, вокалісткою Оксаною Білозір, повністю перевернув концепцію.
Він додав до народних пісень фірмові аранжування, синтезатори, живий рок-драйв і сучасний ритм. На концерти "Ватри" зліталися стадіони. Гурт гастролював від Середньої Азії до Сибіру, виступав перед діаспорою в США та Канаді. Навіть у москві люди годинами стояли в чергах за квитками. При цьому радянське керівництво постійно тиснуло на Білозора, вимагаючи включити до репертуару російськомовні "патріотичні" пісні про партію. Ігор принципово відмовлявся. Його "Ватра" співала виключно українською мовою, ставши справжнім символом культурного опору.

​

Космічний магнетизм та фатальний травневий вечір.

Мелодії Білозіра мали настільки потужну енергетику, що одна з них буквально потрапила на навколоземну орбіту. Перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк під час свого історичного польоту на американському шатлі Columbia у 1997 році мав право обрати кілька треків для традиційного сигналу підйому екіпажу. Серед небагатьох обраних українських пісень, які тоді почув увесь міжнародний екіпаж та космос, були саме композиції Ігоря Білозора у виконанні "Ватри".
​ 

На жаль, життя Маестро обірвалося занадто рано. Це була трагедія, яка у травні 2000 року шокувала всю країну. У центрі Львова, в одній із кав'ярень, зав'язався суперечка через те, що Ігор ввічливо попросив компанію за сусіднім столиком вимкнути гучний російський блатний шансон і поважати українську пісню. Пізніше, коли композитор повертався додому, на нього напали й жорстоко побили. Лікарі боролися за його життя понад два тижні, але 28 травня 2000 року серце митця зупинилося. На його похорон у Львові вийшло понад 100 тисяч людей. Вулиці міста перетворилися на живе море людей, які плакали та синхронно співали його пісні.

Його вбили за рідне слово, але його творчість виявилася сильнішою за смерть. Сьогодні його пісні продовжують жити в каверах сучасних виконавців, звучать на великих сценах і залишаються невіддільною частиною нашого національного ДНК.

"Майстер історичного роману" (літературний портрет)

Історичному романісту, громадському діячу, лауреату багатьох літературних премій та державної премії імені Тараса Шевченка, Герою України 27 травня виповнилося б 97 років. Народившись на Прикарпатті в родині вчителя, він змалечку ввібрав любов до рідного слова та глибокий інтерес до минулого свого народу. 

 Його твори- це не просто сторінки історії, а живі голоси епох, сповнені боротьби,честі, любові до України та незламного духу нашого народу. Роман Іваничук(1929–2016) залишив по собі багату літературну спадщину: романи "Вогненні стовпи","Мальви","Вода з каменю", "Манускрипт з вулиці Руської","Черлене вино",  та багато інших, що стали справжніми перлинами української літератури і сьогодні вчать нас пам'ятати про своє коріння, берегти національну гідність і любити Україну.

Його проза унікальна тим, що вона не просто художньо відтворює історичні події різних епох - від козаччини та опришківського руху до інтелектуального життя Галичини, - а й глибоко досліджує психологію українця, питання національної пам'яті, зради та вірності своїм корінням. У радянські часи його знаменитий роман «Мальви» зазнав жорстокої критики з боку тогочасної влади за «ідеологічні помилки» та прихований патріотичний підтекст, проте це лише підтвердило велику духовну силу його творчості, яка виховувала цілі покоління свідомих українців.

 Роман Іваничук  також активно займався викладацькою діяльністю, був професором Львівського університету, брав безпосередню участь у відродженні української державності на зламі 1980–1990-х років як один із засновників Товариства української мови імені Тараса Шевченка та Народного Руху України, а згодом - як народний депутат.

Письменник залишив по собі колосальну літературну спадщину, яка вчить любити свою історію, шанувати рідну культуру та безкомпромісно боротися за національну ідентичність. 

 Пропонуємо бібліотечну добірку творів, у яких оживає українська історія, боротьба та пам'ять поколінь і запрошуємо до читання в нашу бібліотеку.

Тетралогія «Вогненні стовпи» (2006) — це перший в Україні художній твір про історію Української Повстанської Армії (УПА), який, за висловом самого письменника, став спробою «художнього осмислення драматичної історії останніх наших збройних змагань за незалежність». Події твору розгортаються на Прикарпатті, де в горнилі військових дій ворожих армій народжується нова ґенерація українців, здатних захистити свою честь, родину й рідну землю. У центрі тетралогії — розповідь про сім’ю Івана Шинкарука, про участь його синів — та доньки вчительки Юлії у боротьбі за самостійну Україну.

"Мальви"- роман про долю України в умовах поневолення. Через людські трагедії та вибір між свободою і зрадою розкривається глибока історична правда.

"Орда" - твір , що відтворює епоху татаро-монгольської навали. Це історія про спротив, виживання та незламність українських земель.

За роман «Манускрипт з вулиці Руської» (1979) Іваничук отримав премію імені А. Головка. Змалювавши у цьому творі в яскравих подробицях картини міського життя кінця ХVІ — початку ХVІІ століть, автор воскрешає перед читачем середньовічний Львів, Львів періоду перших братських шкіл, в яких зароджувалися ідеї визвольної війни майбутньої Хмельниччини.

                                 

Роман «Журавлиний крик» присвячений подіям, які відбувались у переломні часи української історії. Остаточна ліквідація гетьманства, знищення Запорозької Січі, спроба гайдамаків під проводом Івана Гонти та Максима Залізняка відродити втрачену українську державність, утвердження Катерини ІІ на престолі московської імперії, розгром повстання Пугачова.Вражає глибина пізнання автором історії того часу. Читач переноситься від простих селян до царського двору, з Соловків до революційної Франції. 

Роман «Черлене вино» (1976), відтворює події першої половини XV століття — героїчну оборону останньої твердині Галицько-Волинського князівства — Олеського замку, маленького острівця народної волі. Через образи сміливого ратоборця Івашка Рогатинського, скомороха Арсена, гончаря Микити автор змальовує запеклу боротьбу підневільного люду, що кинув виклик можновладній шляхті.

Роман «Вода з каменю» присвячений Маркіяну Шашкевичу (1811—1843) — українському поетові, релігійному та громадському діячеві, натхненникові національного пробудження Галичини, засновникові нової української літератури у Західній Україні, який захищав право на існування української мови, виступав за її рівноправність з польською мовою, робив усе, щоб зберегти рідну культуру. Його справу продовжив Іван Вагилевич (1811—1866) — герой роману «Саксаул у пісках».

Роман «Бо війна — війною...» (1989) — це розповідь про складний життєвий шлях галичанина, якому довелося пройти через Першу світову війну, еміґрацію, повернення на Україну і репресії 1930-х років.  Автор змальовує останні дні життя і смерть І. Франка; на сторінках роману постають М.Хвильовий, Лесь Курбас, С. Рудницький, О.Олесь та інші представники цвіту української нації; а також оживає побачена очима першопрохідців краса Північного полюсу.

"Річниця битви під Корсунем!"( цей день в історії України)

Битва під Корсунем (25–26 травня 1648 року) — це одна з найвидатніших перемог українського козацько-татарського війська під проводом Богдана Хмельницького та Тугай-бея над армією Речі Посполитої. Вона закріпила успіх першого тріумфу під Жовтими Водами та стала другим етапом Національно-визвольної війни.

Пам'ятаємо, шануємо і пишаємось нашими славними предками. Сьогодні ми згадуємо подію, яка змінила хід української історії та заклала фундамент козацької держави. 26 травня 1648 року українське військо під проводом гетьмана Богдана Хмельницького, у союзі з кримськими татарами, ущент розгромило армію Речі Посполитої під командуванням Миколи Потоцького.
Ця битва стала другим масштабним тріумфом козаків у Національно-визвольній війні (після Жовтих Вод) і остаточно довела: українці здатні перемагати найсильніші імперії свого часу.
Чому Корсунська перемога така важлива?

• Блискуча тактика: Хмельницький перехитрив ворога, заманивши польське військо у пастку в урочищі Горохова Діброва. Штучні завали, рови та раптовий удар козацьких загонів не залишили ворогу жодного шансу.
• Повний розгром: Уся коронна армія була знищена або взята в полон, включно з обома гетьманами — Потоцьким і Калиновським.
• Звільнення земель: Ця перемога відкрила шлях для потужного загальнонародного повстання по всій Україні.

«Не в силі Бог, а в правді!» — козацька мудрість, яка пройшла крізь століття і залишається нашим головним гаслом сьогодні. Минуло майже чотири століття, але вороги та методи не змінюються. Як і тоді, сьогодні українські воїни стоять на захисті своєї землі, свободи та незалежності. І як і тоді — перемога буде за нами, бо за нами правда!

Слава козацьким предкам та сучасним Героям! 

26 травня — день, коли народилися Кіборги

Саме цього дня у 2014 році розпочався перший бій за Донецький аеропорт — один із перших символів українського спротиву в російсько-українській війні.
Тоді ворог не очікував, що Україна стоятиме.
Але отримав відповідь, яку почув увесь світ.
242 дні героїчної оборони.
242 дні надлюдської витримки, мужності й боротьби.
«Кіборги вистояли — не витримав бетон».
Захисники Донецького аеропорту стали символом незламності українського війська. Разом із воїнами оборону тримали медики, волонтери, усі, хто рятував, допомагав, підтримував — ризикуючи власним життям.
Аеропорт зруйнований.
Але незламність його оборонців живе далі — у пам’яті країни, у нових поколіннях захисників, у кожному, хто сьогодні продовжує боротьбу за Україну. Пам’ятаємо кіборгів,оборонців Маріуполя, Бахмута, Авдіївки і кожного, хто стояв тоді — і стоїть сьогодні.

До цієї дати запрошуємо звернути увагу на книгу Сергія Лойка «Аеропорт» — художньо-документальний роман, створений на основі реальних подій оборони Донецького летовища.
Це книга про війну і людину на війні,про вибір, втрати і відвагу.                  

 Про тих, хто тримав — до останнього.
Читаймо, щоб пам’ятати. Пам’ятаймо, щоб вистояти.
Герої не вмирають. Слава Україні!

День слов’янської писемності і культури

24 травня в Україні відзначають День слов’янської писемності і культури — свято, яке нагадує про силу слова, цінність знань та важливість культурної спадщини. Ця дата пов’язана з іменами святих Кирила і Мефодія — просвітителів, які у IX столітті створили слов’янську абетку та заклали підвалини розвитку писемності, освіти й культури слов’янських народів.
У час цифрових технологій, штучного інтелекту та глобальної комунікації саме мова залишається не лише засобом спілкування, а й носієм національної пам’яті, культури та ідентичності. Українська мова сьогодні стала одним із символів незламності держави, а грамотність і культура мовлення — важливою складовою професійного успіху молоді.

Історія слов’янської писемності бере початок у IX столітті, коли брати Кирило та Мефодій створили слов’янську абетку для перекладу богослужбових книг зрозумілою для слов’ян мовою. Їхня просвітницька діяльність стала потужним поштовхом для розвитку освіти, літератури та науки. Саме завдяки писемності знання почали передаватися від покоління до покоління, формуючи культурний фундамент суспільства.

Сьогодні писемність — це вже не лише книжки чи офіційні документи. Слово формує громадську думку, впливає на суспільство, допомагає відстоювати свободу та правду. Молодь активно створює новий український інформаційний простір: веде блоги, розвиває медіапроєкти, популяризує українську культуру у соціальних мережах та світі.

Українська мова пройшла складний історичний шлях — від заборон та утисків до державного утвердження і міжнародного визнання. Сьогодні вона звучить у світі як мова сильної, незалежної та незламної країни. І саме молодому поколінню належить продовжувати розвивати українську культуру, науку та освіту, зберігаючи повагу до історії й водночас створюючи нові сенси сучасності.

День слов’янської писемності і культури — це не лише про минуле. Це про відповідальність за майбутнє, яке починається зі слова.

Цей день нагадує нам про величезну силу слова, яке об’єднує покоління, формує культуру та відкриває шлях до розвитку науки й освіти. Нехай любов до рідної мови, повага до історії та прагнення до знань завжди надихають вас на нові досягнення, творчі ідеї та професійні звершення.

"Україна - країна Героїв"

Героїзм — це не просто слово з підручника. Це наша жива історія, наш генетичний код і щоденний чин тисяч українців. День Героїв —це день вшанування пам'яті тих, хто впродовж століть виборював нашу свободу, і тих, хто захищає її просто зараз.

Сьогодні ми Вшановуємо всіх українських Героїв — тих, хто в різні часи боровся і продовжує боротися за свободу, незалежність і майбутнє нашої держави. Цей день було започатковане Організацією українських націоналістів (ОУН) у 1941 році. Дату обрали на згадку про вбивство лідера українського націоналістичного руху Євгена Коновальця 23 травня 1938 року у Роттердамі. Це день пам'яті та вдячності усім українським воїнам, добровольцям, медикам, волонтерам та учасникам Революції Гідності. Низький уклін кожному Герою і світла пам’ять тим, хто віддав своє життя за Україну. Ми безмежно вдячні усім, хто сьогодні наближає нашу Перемогу. Слава Україні! Героям Слава!

Гортайте сторінки нашої історії, обирайте книгу для читання та надихайтеся силою нашої нації. Ці книги — про незламність духу, відвагу та любов до Батьківщини, яка сильніша за будь-яку зброю ворога. Вони допомагають зрозуміти, чому нас неможливо зламати. Пам'ятаймо минуле, шануймо теперішнє та разом наближаймо Перемогу!
Слава Україні! Героям Слава!

"Похорон, що став вогнем спротиву"(цей день в історії України)

22 травня 1979 року Львів перетворився на місто спротиву, Україна прощалась із композитором, поетом, співаком Володимиром Івасюком. Поховання перетворилося у великий протест 18 травня 1979 року його тіло було знайдене повішеним у Брюховицькому лісі. Після телефонного виклику вийшов з будинку і більше не повернувся.

 Незважаючи на протидію з боку компартії і комсомолу, які вигадали того дня у Львові різні заходи у навчальних закладах та на підприємствах, люди прибули з різних міст, щоб провести в останню путь митця.

Тисячі українців їхали до Львова з різних міст, часто без квитків, переходячи з вагона у вагон, лише щоб провести в останню путь автора «Червоної рути». Людей було стільки, що вони стояли на балконах, сиділи на деревах і дахах будинків. Декому з них довелося відповісти потім за свою участь у церемонії. Автора пісень «Червона рута», «Водограй», «Я піду в далекі гори» та інших поховали на Личаківському цвинтарі.Коли ховали Володимира Івасюка — комуністична влада боялася не мертвого композитора,вона боялася людей. Від самого дому — до Личаківського цвинтаря Домовину з тілом композитора друзі несли на раменах. Вздовж дороги стояли люди, тримаючись за руки.Це був уже не просто похорон - це був мовчазний бунт українців проти системи, яка боялася навіть пісень. Особливо символічно, що портрет Івасюка несла молода дівчина у чорній борщівській сорочці — замість Софії Ротару, яка не приїхала. І в тому образі були не лише біль і скорбота, а й непокора. 

Понад сто пісень, зібрані й оброблені народні пісні, музика до вистав, камерні твори залишив після себе 30-річний Володимир Івасюк. Від часу поховання митця його творчість була неофіційно заборонена. Друзі, попри це, виконували його пісні, і «Червона рута», «Водограй» звучали на концертах і в помешканнях. Минають роки вже і радянського союзу не стало, а пісні Івасюка співають мільйони.

  

"Вишиванку одягай - Україну прославляй"(цікаві факти і історія )

День вишиванки — свято національної єдності, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого одягу, а також об’єднати українців. Вишиванка для українця не лише одяг, не лише вбрання, яке вдягається у найважливіші дні життя або на свята. Це національна святиня, бо символізує собою і несе в собі духовне багатство, високу мудрість і традиційний зв’язок багатьох поколінь, який єднає Українців незалежно від мови, якою вони спілкуються, віросповідання чи політичних поглядів. А ще це символ приналежності до роду та нації, ознака українськості, а у наш час ще й один із символів, за яким вирізняється Українець у багатомірному, багато-вбраному глобалізованому світі. 

День вишиванки – свято, присвячене збереженню традицій українського національного одягу. Для українців вишиванка – справжня національна святиня, що символізує красу, силу, щасливу долю та родинну пам’ять, а в Україні воно було започаткований у 2006 році, коли студентка Чернівецького національного університету запропонувала своїм одногрупникам прийти на заняття у вишитих сорочках. Ініціативу підтримали і викладачі, і студенти всього навчального закладу. Кілька років свято відзначалося тільки в стінах університету, а потім ця традиція поширилася і по інших містах України.

Особливе значення має День вишиванки під час повномасштабної війни Росії проти України. Одягнена вишиванка 21 травня – символом незламності українського духу, заявою на весь світ про те, що українці – вільний народ. Незважаючи на свою багатовікову історію наша вишиванка залишається дуже модною. Жоден інший національний костюм не є таким актуальним для сучасності, як українська вишиванка. Спочатку національний одяг вдягало кілька десятків студентів та кілька викладачів факультету.Та вже протягом наступних років свято розрослося до всеукраїнського рівня. До Дня вишиванки долучилася українська діаспора по всьому світу, а також прихильники України. Навіть світові зірки полюбили українське вбрання. Так, у вишиванці були помічені Джонні Деп, Міла Йовович, Ума Турман, Холлі Беррі, Кейт Мосс, Енн Хетуей, Лана Дель Рей, Майк Тайсон, Адель, Різ Візерспун, Ніколь Кідман, Сандра Буллок, Джекі Чан, Діта фон Тіз та інші. А такі модні бренди, як Dolce&Gabbana та Valentino, взагалі випустили колекції з українськими етнічними мотивами у вишитих сукнях.

Цікаві факти про вишиванку

За словами істориків та археологів певні елементи вишиванки існували ще на одязі скіфів. Вони проживали на території сучасної України до нашої ери. За часів Київської Русі також носили вишитий одяг, а згадки про особливе вбрання русинів можна знайти в записах багатьох мандрівників. Крізь віки проніс український народ любов до вишиванки та зберіг особливі традиції її створення. Кожний регіон України може похвалитися своїми унікальними звичаями, які пов'язані з національним орнаментом на одязі.

Історію виникнення особливої української вишивки пов'язують із Трипільською культурою епохи пізнього неоліту. Трипільці були умілими гончарами, однак вони не лише робили красивий посуд з глини, але також прикрашали його спіральними візерунками. Історики переконані - такі ж символи можна було побачити і на одязі трипільців. Якщо говорити про мотиви, які зустрічаються в українській вишивці, то найдавнішими вважаються геометричні візерунки: різноманітні ромби, зигзаги, кола, хвилясті лінії, меандри, цятки тощо. Водночас використовувалися такі вишивальні техніки як пряма гладь та «ретязь» (різновид «хрестика»). Остання була особливо популярною на заході сучасної України.

В XIX столітті наступив переломний момент в історії вишиванки. Саме тоді з'являється така професія як вишивальниці. У них замовляли вишиванки для цілої сім'ї. Відтепер не треба було самим оздоблювати вбрання, адже все робили майстрині. Популяризацією вишиванки серед української інтелігенції займався Іван Франко. Саме він був першим, хто сміливо поєднував вишиту сорочку з діловим піджаком.

До слова, найбільша кількість людей у вишиванках, яка зібралась в одному місці, була зафіксована у День Незалежності в 2011 році у місті Рівному. На центральному Майдані міста тоді зібралося 6570 людей у вишиванках. Цю цифру зафіксовано у Книзі рекордів України. Наступний схожий рекорд було встановлено в 2018 році у Волновасі Донецької області, коли біля будівлі райдержадміністрації з нагоди святкування 27-ї річниці Незалежності України було презентовано рекорд України з найбільшої кількості людей у вишиванках на одній локації в зоні Операції об’єднаних сил, де в патріотичному одязі зібралося 5095 осіб і один песик.

Народні прислів’я та приказки про вишиту сорочку

·  Рукави – як писанка, а личко – як маків цвіт.

· Пізнають хлопці і в драній сорочці, аби полики вишиті.

· У наших хазяйок по сто сорочок, а в мене одна та й та біла щодня

· Хочеш сорочку мати – не треба зівати.

· До Великодня сорочка хоч і лихенька, аби біленька.

· Як неділя, то й сорочка біла.

· Як мати рідненька, то й сорочка біленька.

Народні прикмети про вишиту сорочку

· Якщо дощ намочив перший раз одягнену сорочку – на багатство.

· Якщо сорочку прогризли миші – в ногах буде слабість.

· Якщо зачепив і роздер сорочку – можеш зганьбитись.

· Не можна лишати замочених сорочок через неділю, щоб у роду не було полонених.

· Щоб бути гарним та чистим на виду, потрібно повернутися на захід сонця й утертись спиною