"Річниця битви під Корсунем!"( цей день в історії України)

Битва під Корсунем (25–26 травня 1648 року) — це одна з найвидатніших перемог українського козацько-татарського війська під проводом Богдана Хмельницького та Тугай-бея над армією Речі Посполитої. Вона закріпила успіх першого тріумфу під Жовтими Водами та стала другим етапом Національно-визвольної війни.

Пам'ятаємо, шануємо і пишаємось нашими славними предками. Сьогодні ми згадуємо подію, яка змінила хід української історії та заклала фундамент козацької держави. 26 травня 1648 року українське військо під проводом гетьмана Богдана Хмельницького, у союзі з кримськими татарами, ущент розгромило армію Речі Посполитої під командуванням Миколи Потоцького.
Ця битва стала другим масштабним тріумфом козаків у Національно-визвольній війні (після Жовтих Вод) і остаточно довела: українці здатні перемагати найсильніші імперії свого часу.
Чому Корсунська перемога така важлива?

• Блискуча тактика: Хмельницький перехитрив ворога, заманивши польське військо у пастку в урочищі Горохова Діброва. Штучні завали, рови та раптовий удар козацьких загонів не залишили ворогу жодного шансу.
• Повний розгром: Уся коронна армія була знищена або взята в полон, включно з обома гетьманами — Потоцьким і Калиновським.
• Звільнення земель: Ця перемога відкрила шлях для потужного загальнонародного повстання по всій Україні.

«Не в силі Бог, а в правді!» — козацька мудрість, яка пройшла крізь століття і залишається нашим головним гаслом сьогодні. Минуло майже чотири століття, але вороги та методи не змінюються. Як і тоді, сьогодні українські воїни стоять на захисті своєї землі, свободи та незалежності. І як і тоді — перемога буде за нами, бо за нами правда!

Слава козацьким предкам та сучасним Героям! 

День слов’янської писемності і культури

24 травня в Україні відзначають День слов’янської писемності і культури — свято, яке нагадує про силу слова, цінність знань та важливість культурної спадщини. Ця дата пов’язана з іменами святих Кирила і Мефодія — просвітителів, які у IX столітті створили слов’янську абетку та заклали підвалини розвитку писемності, освіти й культури слов’янських народів.
У час цифрових технологій, штучного інтелекту та глобальної комунікації саме мова залишається не лише засобом спілкування, а й носієм національної пам’яті, культури та ідентичності. Українська мова сьогодні стала одним із символів незламності держави, а грамотність і культура мовлення — важливою складовою професійного успіху молоді.

Історія слов’янської писемності бере початок у IX столітті, коли брати Кирило та Мефодій створили слов’янську абетку для перекладу богослужбових книг зрозумілою для слов’ян мовою. Їхня просвітницька діяльність стала потужним поштовхом для розвитку освіти, літератури та науки. Саме завдяки писемності знання почали передаватися від покоління до покоління, формуючи культурний фундамент суспільства.

Сьогодні писемність — це вже не лише книжки чи офіційні документи. Слово формує громадську думку, впливає на суспільство, допомагає відстоювати свободу та правду. Молодь активно створює новий український інформаційний простір: веде блоги, розвиває медіапроєкти, популяризує українську культуру у соціальних мережах та світі.

Українська мова пройшла складний історичний шлях — від заборон та утисків до державного утвердження і міжнародного визнання. Сьогодні вона звучить у світі як мова сильної, незалежної та незламної країни. І саме молодому поколінню належить продовжувати розвивати українську культуру, науку та освіту, зберігаючи повагу до історії й водночас створюючи нові сенси сучасності.

День слов’янської писемності і культури — це не лише про минуле. Це про відповідальність за майбутнє, яке починається зі слова.

Цей день нагадує нам про величезну силу слова, яке об’єднує покоління, формує культуру та відкриває шлях до розвитку науки й освіти. Нехай любов до рідної мови, повага до історії та прагнення до знань завжди надихають вас на нові досягнення, творчі ідеї та професійні звершення.

"Україна - країна Героїв"

Героїзм — це не просто слово з підручника. Це наша жива історія, наш генетичний код і щоденний чин тисяч українців. День Героїв —це день вшанування пам'яті тих, хто впродовж століть виборював нашу свободу, і тих, хто захищає її просто зараз.

Сьогодні ми Вшановуємо всіх українських Героїв — тих, хто в різні часи боровся і продовжує боротися за свободу, незалежність і майбутнє нашої держави. Цей день було започатковане Організацією українських націоналістів (ОУН) у 1941 році. Дату обрали на згадку про вбивство лідера українського націоналістичного руху Євгена Коновальця 23 травня 1938 року у Роттердамі. Це день пам'яті та вдячності усім українським воїнам, добровольцям, медикам, волонтерам та учасникам Революції Гідності. Низький уклін кожному Герою і світла пам’ять тим, хто віддав своє життя за Україну. Ми безмежно вдячні усім, хто сьогодні наближає нашу Перемогу. Слава Україні! Героям Слава!

Гортайте сторінки нашої історії, обирайте книгу для читання та надихайтеся силою нашої нації. Ці книги — про незламність духу, відвагу та любов до Батьківщини, яка сильніша за будь-яку зброю ворога. Вони допомагають зрозуміти, чому нас неможливо зламати. Пам'ятаймо минуле, шануймо теперішнє та разом наближаймо Перемогу!

Слава Україні! Героям Слава!

"Похорон, що став вогнем спротиву"(цей день в історії України)

22 травня 1979 року Львів перетворився на місто спротиву, Україна прощалась із композитором, поетом, співаком Володимиром Івасюком. Поховання перетворилося у великий протест 18 травня 1979 року його тіло було знайдене повішеним у Брюховицькому лісі. Після телефонного виклику вийшов з будинку і більше не повернувся.

 Незважаючи на протидію з боку компартії і комсомолу, які вигадали того дня у Львові різні заходи у навчальних закладах та на підприємствах, люди прибули з різних міст, щоб провести в останню путь митця.

Тисячі українців їхали до Львова з різних міст, часто без квитків, переходячи з вагона у вагон, лише щоб провести в останню путь автора «Червоної рути». Людей було стільки, що вони стояли на балконах, сиділи на деревах і дахах будинків. Декому з них довелося відповісти потім за свою участь у церемонії. Автора пісень «Червона рута», «Водограй», «Я піду в далекі гори» та інших поховали на Личаківському цвинтарі.Коли ховали Володимира Івасюка — комуністична влада боялася не мертвого композитора,вона боялася людей. Від самого дому — до Личаківського цвинтаря Домовину з тілом композитора друзі несли на раменах. Вздовж дороги стояли люди, тримаючись за руки.Це був уже не просто похорон - це був мовчазний бунт українців проти системи, яка боялася навіть пісень. Особливо символічно, що портрет Івасюка несла молода дівчина у чорній борщівській сорочці — замість Софії Ротару, яка не приїхала. І в тому образі були не лише біль і скорбота, а й непокора. 

Понад сто пісень, зібрані й оброблені народні пісні, музика до вистав, камерні твори залишив після себе 30-річний Володимир Івасюк. Від часу поховання митця його творчість була неофіційно заборонена. Друзі, попри це, виконували його пісні, і «Червона рута», «Водограй» звучали на концертах і в помешканнях. Минають роки вже і радянського союзу не стало, а пісні Івасюка співають мільйони.

  

"Вишиванку одягай - Україну прославляй"(цікаві факти і історія )

День вишиванки — свято національної єдності, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого одягу, а також об’єднати українців. Вишиванка для українця не лише одяг, не лише вбрання, яке вдягається у найважливіші дні життя або на свята. Це національна святиня, бо символізує собою і несе в собі духовне багатство, високу мудрість і традиційний зв’язок багатьох поколінь, який єднає Українців незалежно від мови, якою вони спілкуються, віросповідання чи політичних поглядів. А ще це символ приналежності до роду та нації, ознака українськості, а у наш час ще й один із символів, за яким вирізняється Українець у багатомірному, багато-вбраному глобалізованому світі. 

День вишиванки – свято, присвячене збереженню традицій українського національного одягу. Для українців вишиванка – справжня національна святиня, що символізує красу, силу, щасливу долю та родинну пам’ять, а в Україні воно було започаткований у 2006 році, коли студентка Чернівецького національного університету запропонувала своїм одногрупникам прийти на заняття у вишитих сорочках. Ініціативу підтримали і викладачі, і студенти всього навчального закладу. Кілька років свято відзначалося тільки в стінах університету, а потім ця традиція поширилася і по інших містах України.

Особливе значення має День вишиванки під час повномасштабної війни Росії проти України. Одягнена вишиванка 21 травня – символом незламності українського духу, заявою на весь світ про те, що українці – вільний народ. Незважаючи на свою багатовікову історію наша вишиванка залишається дуже модною. Жоден інший національний костюм не є таким актуальним для сучасності, як українська вишиванка. Спочатку національний одяг вдягало кілька десятків студентів та кілька викладачів факультету.Та вже протягом наступних років свято розрослося до всеукраїнського рівня. До Дня вишиванки долучилася українська діаспора по всьому світу, а також прихильники України. Навіть світові зірки полюбили українське вбрання. Так, у вишиванці були помічені Джонні Деп, Міла Йовович, Ума Турман, Холлі Беррі, Кейт Мосс, Енн Хетуей, Лана Дель Рей, Майк Тайсон, Адель, Різ Візерспун, Ніколь Кідман, Сандра Буллок, Джекі Чан, Діта фон Тіз та інші. А такі модні бренди, як Dolce&Gabbana та Valentino, взагалі випустили колекції з українськими етнічними мотивами у вишитих сукнях.

Цікаві факти про вишиванку

За словами істориків та археологів певні елементи вишиванки існували ще на одязі скіфів. Вони проживали на території сучасної України до нашої ери. За часів Київської Русі також носили вишитий одяг, а згадки про особливе вбрання русинів можна знайти в записах багатьох мандрівників. Крізь віки проніс український народ любов до вишиванки та зберіг особливі традиції її створення. Кожний регіон України може похвалитися своїми унікальними звичаями, які пов'язані з національним орнаментом на одязі.

Історію виникнення особливої української вишивки пов'язують із Трипільською культурою епохи пізнього неоліту. Трипільці були умілими гончарами, однак вони не лише робили красивий посуд з глини, але також прикрашали його спіральними візерунками. Історики переконані - такі ж символи можна було побачити і на одязі трипільців. Якщо говорити про мотиви, які зустрічаються в українській вишивці, то найдавнішими вважаються геометричні візерунки: різноманітні ромби, зигзаги, кола, хвилясті лінії, меандри, цятки тощо. Водночас використовувалися такі вишивальні техніки як пряма гладь та «ретязь» (різновид «хрестика»). Остання була особливо популярною на заході сучасної України.

В XIX столітті наступив переломний момент в історії вишиванки. Саме тоді з'являється така професія як вишивальниці. У них замовляли вишиванки для цілої сім'ї. Відтепер не треба було самим оздоблювати вбрання, адже все робили майстрині. Популяризацією вишиванки серед української інтелігенції займався Іван Франко. Саме він був першим, хто сміливо поєднував вишиту сорочку з діловим піджаком.

До слова, найбільша кількість людей у вишиванках, яка зібралась в одному місці, була зафіксована у День Незалежності в 2011 році у місті Рівному. На центральному Майдані міста тоді зібралося 6570 людей у вишиванках. Цю цифру зафіксовано у Книзі рекордів України. Наступний схожий рекорд було встановлено в 2018 році у Волновасі Донецької області, коли біля будівлі райдержадміністрації з нагоди святкування 27-ї річниці Незалежності України було презентовано рекорд України з найбільшої кількості людей у вишиванках на одній локації в зоні Операції об’єднаних сил, де в патріотичному одязі зібралося 5095 осіб і один песик.

Народні прислів’я та приказки про вишиту сорочку

·  Рукави – як писанка, а личко – як маків цвіт.

· Пізнають хлопці і в драній сорочці, аби полики вишиті.

· У наших хазяйок по сто сорочок, а в мене одна та й та біла щодня

· Хочеш сорочку мати – не треба зівати.

· До Великодня сорочка хоч і лихенька, аби біленька.

· Як неділя, то й сорочка біла.

· Як мати рідненька, то й сорочка біленька.

Народні прикмети про вишиту сорочку

· Якщо дощ намочив перший раз одягнену сорочку – на багатство.

· Якщо сорочку прогризли миші – в ногах буде слабість.

· Якщо зачепив і роздер сорочку – можеш зганьбитись.

· Не можна лишати замочених сорочок через неділю, щоб у роду не було полонених.

· Щоб бути гарним та чистим на виду, потрібно повернутися на захід сонця й утертись спиною

«Дивовижний чарівник Країни Оз» (літературні ювілеї)

Сьогодні ми святкуємо 170-річчя від дня народження Лаймена Френка Баума — людини, яку весь світ знає як «Американського Андерсена». Спитаєте чому Баум «Американський Андерсен», а тому, що він створив Країну Оз - перший суто американський чарівний світ, вільний від європейського фольклору і осучаснив жанр, прибрав зайву жорстокість і зробив історії зрозумілими для сучасних дітей.

Є книги, які відкривають двері у дивовижні світи, де оживають мрії, добро перемагає труднощі, а справжня дружба стає найбільшою силою. Саме такою є історія маленької Дороті та її друзів - Опудала, Бляшаного Лісоруба і Лева, які вирушили дорогою жовтої цегли назустріч пригодам.

Ми зібрали для вас дивовижні факти про життя того, хто навчив нас вірити в силу власних кедів (чи то пак, срібних черевичків!):

Майстер на всі руки: До того як стати відомим письменником, Баум був актором, продавцем мастила для підводних човнів, розвідником курей і навіть газетярем. Свій перший бестселер він написав лише у 44 роки!

Фемінізм у казці: Баум був затятим прихильником жіночого виборчого права. Саме тому в його книгах дівчата (як-от Дороті) — це не «принцеси в біді», а лідерки, які самі рятують друзів.

Заборонена казка: У певний період книгу намагалися заборонити в бібліотеках США, бо Дороті була... надто самостійною, а чари — «неправильними». Але справжню магію не спинити!

   Запрошуємо читачів поринути у світ фантазії, пригод і справжнього дива разом із Чарівником країни Оз. Ця чарівна книга вчить бути сміливими. добрими і вірити у себе навіть тоді, коли шлях здається не простим. А ще нагадує, що найцінніше часто знаходиться зовсім поруч - у щирому серці, дружбі  та любові до рідного дому. Запрошуємо до читання.

«Сім’я — це там, де читають разом»

                                                          

З Днем Сім’ї, Україно!

Нехай у кожному домі панують любов, мир, тепло та щасливий дитячий сміх. Бережіть своїх рідних, цінуйте кожну мить разом і даруйте одне одному турботу та добро. Сильна родина - це сильна Україна!  Сім’я - це найдорожчий скарб у житті людини. Це тепло рідних сердець, підтримка у важкі хвилини, щирі обійми та любов, яка зігріває душу щодня. У цей прекрасний День Сім’ї бажаю кожній родині миру, Божого благословення, затишку, взаєморозуміння та щасливих моментів разом. Нехай у ваших домівках завжди панують любов, добро, щирі посмішки й дитячий сміх. Бережіть своїх рідних, цінуйте кожну мить поруч і нехай сімейне вогнище ніколи не згасає. З Днем Сім’ї!Нехай Господь оберігає кожну українську сім’ю, дарує здоров’я та мирне небо над головою!

Кажуть, що щастя будується з маленьких моментів. Один із таких — це коли в домі тиша, кожен тримає в руках цікаву книгу, а потім ви навперебій обговорюєте прочитане.

Для мами — Книги про жіночу силу, затишок, психологію та натхнення. Те, що допоможе відпочити душею та знайти час для себе.

Для тата — Захопливі детективи, історичні пригоди, біографії сильних особистостей та книги, що заряджають на успіх.

Для підлітків — Про перше кохання, пошук себе, фантастичні світи та те, як бути крутим у сучасному світі. Жодних нудних нотацій — тільки драйв!

Для дітей — Казки, що оживають, пригоди звірят та яскраві історії, які так весело читати разом з батьками перед сном.

Зробіть спільне читання своєю новою суперсилою і знаходьте у нас книги під будь-який настрій і смак.

"❤️‍ 14 травня — День вшанування Праведників народів світу"

 

14 травня 2021 р. Україна вперше відзначила День пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни. У цей день в 1948 р. була проголошена незалежність Ізраїлю, як єврейської держави. Це день вшанування людей, які, ризикуючи власним життям, допомагали євреям уникнути нацистського геноциду. За кількістю Праведників народів світу, які рятували євреїв під час Голокосту, Україна - на четвертому місці з понад 50 країн. Понад 2,6 тис українців отримали це високе звання. 

Першою це звання отримала українка Олена Вітер (сестра Йосифа) - настоятелька греко-католицького монастиря, членкиня Організації Українських Націоналістів, політв’язень радянських таборів.

Маловідоме широкому загалу ім'я "Праведниці народів Світу" - Олександри Шулежко (1903-1994). У роки Другої світової війни вона, ризикуючи своїм життям і двох своїх дітей, врятувала від голодної смерті 102 дитини, з них 25 - єврейських дітей. На Черкащині її називають "черкаським Шиндлером". Її чоловіка - священника УАПЦ репресували в 1937 р. 

Серед Праведників нвродів світу - Блаженніший священномученик Климентій Шептицький, о.Омелян Ковч, який рятував євреїв від нацистів і загинув у концтаборі "Майданек", харківський біолог Федір Вовк, який ховаючись від сталінських репресій переїхав до Нікополя і вступивши до ОУН, під час німецької окупації рятував євреїв з дружиною Єлизаветою Шкандель.

Водночас, тисячі українців-рятівників євреїв досі залишаються невизнаними і невідомими, про це говорить Український інститут Національної пам'яті. Серед них і митрополит Андрей Шептицький. Він керував операцією з порятунку більш ніж 150 єврейських дітей у роки Голокосту, не лише давав накази переховувати єврейських дітей у монастирях, але й забороняв їх хрестити, щоб зберегти їх для єврейського народу.

Вшануємо пам’ять тих, хто, ризикуючи своїм життям і життям рідних, допомагав рятувати євреїв у роки Голокосту.

"Василь Стефаник – майстер правди і болю українського народу"( літературний портрет)

 

Василь Стефаник –одна з найяскравіших постатей української літератури, неперевершений майстер психологічної новели, яка й досі звучать сильно, проникливо й по-справжньому по-українськи. 

Письменник народився у селянській родині, тому добре знав нелегке життя простого народу. У своїх творах він правдиво змальовує людські страждання, самотність, еміграцію, материнський біль і трагедії селянського життя. Його новели – це короткі, але надзвичайно глибокі й сильні емоційні сповіді, що торкаються найглибших струн душі. У кожному рядку – біль розлуки, важка праця, любов до рідної землі та незламність людського духу. Він умів кількома словами передати те. Що інколи неможливо висловити довгими розповідями.

Особливе місце у його творчості займають твори «Камінний хрест», «Новина», « Кленові листочки», у яких автор майстерно передав драму людського існування та силу українського характеру. Його слова і сьогодні звучать щиро і актуально, нагадуючи про вічні цінності – людяність, співчуття, любов до рідного краю та незламність духу.

 Основні теми твору:

• еміграція українців
• важка селянська праця
• любов до рідної землі
• людський біль і безвихідь
•  розлука з домом та родиною.

Символіка камінного хреста - це пам'ятник важкому життю Івана

знак духовної смерті людини, що залишає рідний край і символ страждання всього українського народу.

 Твір написаний у експресіоністичному стилі, де автор через емоції, уривчасті діалоги та сильні образи передає внутрішній біль героя, а мова  твору насичена народними висловами та глибоким психологізмом.

Василь Стефаник тонкий знавець людських переживань і співець нелегкої селянської долі, чиє слово пронизане глибокою любов’ю до людини та рідної землі, а його творчість - це духовна спадщина нашого народу.

"Корифей української прози-Панас Мирний"(бібліознайкам на замітку)

                                                  У мене одна думка – як би то нашу красну мову так  високо підняти, як підняв її Шевченко в пісні.     

А чи я це зроблю, чи хто другий – для мене байдуже.

                                                                                                                             Панас Мирний

У прекрасну чарівну пору, коли все навкруги оживає і милує око буйним цвітом дерев, коли чути дивний спів солов’я – 13 травня 1849 року народився Панас Якович Рудченко, відомий світові як Панас Мирний, класик української літератури.
Пропонуємо деякі цікаві факти з життя видатного українського письменника Панаса Мирного:

– Панас Якович Рудченко народився 13 травня 1849р. у м. Миргород на Полтавщині. Саме від назви цього міста, як вважають літературознавці, і походить його псевдонім Мирний.

– Батько Панаса Рудченка був бухгалтером і вважав, що всі його сини повинні стати чиновниками. «Держслужба – це вірний шматок хліба! – вважав Яків Григорович Рудченко.

– Мати, Тетяна Іванівна, розмовляла з дітьми тільки українською мовою. Він залюбки слухав пісні та легенди, які розказувала йому бабуся Оришка. Тому українське слово, українська пісня, українські звичаї оточували майбутнього письменника змалку.

– За майже п’ятдесятирічну чиновницьку діяльність Панас Мирний отримав чин дійсного статського радника, що дорівнювало генеральському чину в армії.

– Але справжнім покликанням для Панаса Мирного була літературна діяльність. Вдень він сумлінно ніс службу, а свої твори складав ночами.

– Оскільки за часів Панаса Мирного українську мову було заборонено, та й писав він про долю українського народу, то його твори під псевдонімом виходили тільки за кордоном. Найвідоміший твір «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» був виданий у Женеві. Книгу в Україну переправляли нелегально через кордон і поширювали конспіративно.

– Важко знайти в історії літератури автора скромнішого й вимогливішого до себе, аніж Панас Мирний. Упродовж всього життя, ставши вже й видатним майстром, оберігав таємницю свого псевдоніма, уникав слави.

– В житті письменника була цікава історія, як широка громадськість дізналася, хто такий Панас Мирний. У квітні 1892р. в Полтаві була прем’єра п’єси Панаса Мирного « Лимерівна», головну роль в якій грала неперевершена Марія Заньковецька. Вистава пройшла з великим успіхом. Глядачі під овації почали вимагати: «Автора! Автора!» Зачарований грою талановитої актриси, зворушений до сліз Панас Мирний забув про свій кодекс – зберігати таємницю псевдоніма – й піднявся на сцену, а Марія Заньковецька з поклоном подарувала йому вінок. Присутні в залі були вражені, бо автором виявився знайомий багатьом радник П.Я. Рудченко. Так Панас Мирний вперше «розсекретив» своє друге ім’я.

Після смерті письменника в Полтаві в будинку Панаса Мирного дружина разом з сином відкрили літературно-меморіальний музей.

За звичайною зовнішністю, під мундиром високопоставленого чиновника царського уряду билося серце патріота України, знавця людської душі й гарячого поборника добра і справедливості. Літературна спадщина Панаса Мирного – це унікальні для свого часу твори, що не втратили своєї актуальності і сьогодні.

Панас Мирний був одним з найбільш плідних українських письменників свого часу. З-під його пера вийшло 718 оригінальних та перекладних поезій, 9 драм, 69 великих та малих прозових творів, 40 прозових уривків без назв — усього понад тисячу творів.

Він створив не просто книжки - він показав Україну без прикрас: бідність,
несправедливість і зламані людські долі.
Саме Панас Мирний написав одні з найсильніших творів нашої літератури — «Повію», «Лихі люди», «Лимерівну», а його Чіпка з роману «Хіба ревуть воли…» став символом людини, яку саме суспільство штовхнуло у темряву.
Недарма Іван Франко сказав про Панаса Мирного: «Він заглянув у душу чоловіка глибоко-глибоко».

А сам письменник колись написав слова, які пережили століття:
«Вся моя слава — Україна».