14.02.26

«Так ніхто не кохав»(найкращі вірші про кохання від українських класиків)


Любити - це не означає дивитися один на одного, любити - це означає разом дивитися в одному напрямку (Антуан де Сент-Екзюпері)


У День закоханих ми пропонуємо згадати кращих поетичних українських класиків про кохання. 


Легендарна Ліна Костенко у своїх творах писала: «Така любов буває раз в ніколи», Володимир Сосюра зауважував: «Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання», а Василь Симоненко у листах до дружини писав: «Цілую з першого рядка, бо до останнього не втерплю, – дуже скучив».

Тарас Шевченко закликав кохатися, та не з москалями, Іван Франко яскраво описував усіх своїх жінок у поезії «Тричі являлася мені любов», а ліричний герой Василя Стуса – людина з глибокими і сильними почуттями, у вустах якої звучить таке величне, щире, нiжне, задушевне почуття, що вкладається в маленьке слово – люблю.


Леся Українка


Я не кохаю тебе і не прагну дружиною стати.
Твої поцілунки, обійми і в мріях не сняться мені,
В мислях ніколи коханим тебе не одважусь назвати;
Я часто питаю себе: чи кохаю? – Одказую: ні!

Тільки ж як сяду край тебе, серденько мов птиця заб’ється,
Дивлюся на тебе й не можу одвести очей,
І хоч з тобою розстанусь, то в думці моїй зостається
Наче жива твоя постать і кожнеє слово з речей.

Часто я в думці з тобою великі розмови проваджу,
І світять, як мрія, мені твої очі, ті зорі сумні…
Ох, я не знаю, мій друже, сама я не зважу, –
Коли б ти спитав: «Чи кохаєш?» – чи я б тобі мовила: ні ?..

Тарас Шевченко



Якби зустрілися ми знову,
Чи ти злякалася б, чи ні?
Якеє тихеє ти слово
Тойді б промовила мені?
Ніякого. І не пізнала б.
А може б, потім нагадала,
Сказавши: «Снилося дурній».
А я зрадів би, моє диво!
Моя ти доле чорнобрива!
Якби побачив, нагадав
Веселеє та молодеє
Колишнє лишенько лихеє.
Я заридав би, заридав!
І помоливсь, що не правдивим,
А сном лукавим розійшлось,
Слізьми-водою розлилось
Колишнєє святеє диво!

Іван Франко



Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?

Чого являєшся мені
У сні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні —
Пісні.
В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці — минаєш,
Вклонюся — навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні.

О ні!
Являйся, зіронько, мені!
Хоч в сні!
В житті мені весь вік тужити —
Не жити.
Так най те серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в’яне, засиха, —
Хоч в сні на вид твій оживає,
Хоч в жалощах живіше грає,
По-людськи вільно віддиха,
І того дива золотого
Зазнає, щастя молодого,
Бажаного, страшного того
Гріха!


Василь Стус



Не любити тебе — не можна.
Володіти тобою — жаль.
І хвилина діяння кожна
Випромінює нам печаль.
Бути разом… в однім цілунку.
Злить уста і серця свої.
Тільки в хвилі нема порятунку…
Плачуть вночі лишень солов’ї…
Ти в хвилину чуттєвої бурі
Не віддайся мені, дивись,
Бачиш вечора крила похмурі?
То над нами вони зійшлись.
Хай нам кажуть: любити можна
Тільки раз. Того разу й жаль,
І щаслива хвилина кожна
Випромінює нам печаль.
Не ховайся в зволоженім зорі,
Бо розгойдані береги
Поглинаючих фантасмагорій
Будуть завжди нам дорогі.
Ні! Знайти і в чуттєвих бурях
Не перейдену нами грань,
Щоб не відати днів похмурих,
Щоб не знати про гнів прощань.
Не любити тебе — не можна,
та й любитись з тобою — жаль,
бо хвилина кохання кожна
випромінює нам печаль.

Василь Симоненко


Ти до мене прийшла не із казки чи сну,
І здалося мені, що стрічаю весну.
Ти явилась мені — і здалося, що світ
Помолодшав навколо на тисячу літ.
Скільки ніс я для тебе тривог і тепла.
Але ти, як весна, стороною пройшла.

***

Вона прийшла, непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману

Моїх юнацьких несміливих снів.
Вoнa прийшлa, зaквiтчaнa i милa,
І руки лагідно до мене простягла,

І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.
І я не чув, як жайвір в небі тане,

Кого остерігає з висоти…
Прийшла любов непрохана й неждана —
Ну як мені за нею не піти?

Микола Вороний


Любов – це талісман,
Урочий подарунок.
Любов – кип’ячий трунок
З ілюзій та оман.
Хай трапиться титан –
Сп’янить його цілунок!
Любов – це талісман,
Що кидає в туман
Замріяних пестунок,
Чіпнувши серця струнок,
Веде в шалений тан!
Любов – це талісман,
Що нищить обрахунок,
Псує ввесь план, керунок
І завдає нам ран…
Чи ж є на цей дурман
Сякий-такий рятунок?!.
Любов – це талісман, –
Це той заклятий стан,
Коли снує малюнок,
Химерний візерунок
В душі у нас… шайтан!
Любов – це талісман.


Михайло Старицький


Ніч яка, господи! Місячна, зоряна:
Ясно, хоч голки збирай…
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!

Сядем укупі ми тут під калиною —
І над панами я пан…
Глянь, моя рибонько, — срібною хвилею
Стелеться полем туман;

Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить?
Он на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить;

Небо незміряне всипано зорями —
Що то за божа краса!
Перлами-зорями теж під тополями
Грає перлиста роса.

Ти не лякайся-но, що свої ніженьки
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.

Ти не лякайсь, а що змерзнеш, лебедонько;
Тепло-ні вітру, ні хмар…
Я пригорну тебе до свого серденька,
Й займеться зразу, мов жар;

Ти не лякайсь, аби тут та підслухали
Тиху розмову твою:
Нічка поклала всіх, соном окутала —
Ані шелесне в гаю!

Сплять вороги твої, знуджені працею,
Нас не сполоха їх сміх…
Чи ж нам, окривдженим долею клятою,
Й хвиля кохання — за гріх?

Максим Рильський


Яблука доспіли, яблука червоні! 
 Ми з тобою йдемо стежкою в саду, 
 Ти мене, кохана, приведеш до поля, 
 Я піду — і може більше не прийду. 
 
Вже й любов доспіла під промінням теплим, 
 І її зірвали радісні уста, —
 А тепер у серці щось тремтить і грає, 
 Як тремтить на сонці гілка золота.

Гей, поля жовтіють, і синіє небо, 
 Плугатар у полі ледве маячить… 
 Поцілуй востаннє, обніми востаннє; 
 Вміє розставатись той, хто вмів любить.


Андрій Малишко


Я люблю твої очі у мрії,
Ті, що глянули в душу колись,
В них мої сподівання й надії
Дивним карбом навік запеклись.

Я узяв тих очей таємницю
І зіниці твої золоті,
Наче воду з ясної криниці,
Щоб разхлюпати людям в житті.

І дивились на мене ті очі,
Як веселки, з-під маєва брів,
Тож диханням твоїм опівночі
Я людей у житті обігрів.

І коли ти повернешся знову,
Прочитаєш ти в людських очах.
Свою душу легку і шовкову
По стежках, по лужках, по ночах


Ліна Костенко


Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю
несказане лишилось несказанним.

Життя ішло, минуло той перон,
Гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.

***

Спини мене отямся і отям
Така любов буває раз в ніколи
Вона ж промчить над зламаним життям
За нею ж будуть бігти видноколи

Вона ж порве нам спокій до струни
Вона ж слова поспалює вустами
Спини мене спини і схамени
Ще поки можу думати востаннє

Ще поки можу але вже не можу
Настала черга й на мою зорю
Чи біля тебе душу відморожу
Чи біля тебе полум'ям згорю.


Олександр Олесь


Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють пiснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її, —
Знов молодiсть не буде!

Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.

На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе —
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.

Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.

Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.

Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани...
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п'яні.

Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, —
Гори! Життя — єдина мить,
Для смерті ж — вічність ціла.

Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золотi:
Бенкет весна справляє.

І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.

Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серцi багаття,
І захолонуть груди.

І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі...
Та знай: над нас — боги скупі,
Над нас — глухi й нечулі..."

Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють пiснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її —
Знов молодiсть не буде!"

                        

                                    Богдан Ступка


Не закохуйся в обличчя,
не закохуйся в вбрання,
а закохуйся в ту душу,
що потрібна для життя!

Бо краса – це сон зрадливий,
раз присниться та й нема.
А душа – це все на світі,
що потрібно для життя.

Ігор Калинець


Я радо йду у твій полон,
в зіниці звабливі і темні.
Із човників твоїх долонь
стікає сонця мед на мене.

І виростає маєво густе,
ростуть над нами дивні трави.
І пахнеш ти, як синій степ,
омитий свіжими вітрами…

А потім понесеш в очах,
в зіницях
радість невгасиму,
що в травах
травень нас звінчав,
що дав нам сподівання сина.


Сергій Жадан


Торкатись так, як торкаються книг.                                                                         Перших рядків протоптаний сніг.
Зимова сповільнюється течія.
Хто це читає тебе? Це я.

Хто це читає тебе, як вірш?
Облиш, говориш, просиш, облиш.
Останні з прочитаних таємниць –
гострі метафори твоїх ключиць.

Читати родимки і хребці
кольору олова в молоці,
Брайль, прочитаний навмання,
пальців отримане знання.

Вчи мене, Брайле, свідчи, учи.
Мов книгу, читати її вночі.
Теплих вен її довгий шов,
список тих, хто від неї пішов.

Як торкаються сторінок,
списаних іменами жінок,
знайдених в шафах записників,
з адресами зраджених чоловіків.

Це я читаю тебе, як письмо,
це я говорю до тебе – пітьмо,
граматико зчитаних передпліч,
шрифтів твоїх вереснева ніч.

Мово, якою я мовчу,
мово дихання і плачу,
мово ліній на тихій руці.
Сидять при столі мовчазні читці.

Ніхто не скаже,ніхто не здасть.
Зчитують книгу твоїх зап’ясть.
Зчитують шрамів родинні листи.
Це ти, говорять, боже, це ти.

Це ти являєш тканину письма,
з якої прописується зима,
в яку врізаються навесні
літери – приголосні і голосні.

Це ти даєш імена, це ти
виводиш, мов світло з темноти,
голоси із глибоких мовчань.
Я не розумію твоїх повчань.
Граматико подиву і зими.
Хто це кохає всю ніч? Це ми.
Повільно дочитую до кінця.
Світло торкається її лиця.


Микола Вінграновський


Це ти? Це ти. Спасибі… Я журюсь.
Проходь. Сідай. У дні оці і ночі
Вчорашніми очима я дивлюсь
В твої сьогоднішні передвечірні очі.
Чим ти збентежена?.. Оце я тут живу.
Отут я видумав себе й тебе для тебе.
Отут я серце виняньчив для неба,
Не знаючи тоді, що небом назову.
Тепер послухай: з нашого жалю
Тепер залишились одні слабкі півзвуки.
Любові нашої обличчя не люблю.
Її обличчя – то обличчя муки…
Кажу ж, кажу ж у звітреному сні
У зимі, в осені, у літі, у весні:
Весною, літом, восени, зимою
Дві білих пісні рук твоїх зі мною.
Ти – ранок мій, ти – південь мій і вечір.
Ти – ніч моя… Хоч все на світі – втеча!


Платон Воронько


Мені приснилась та білява,
Що у чернечому гаю
Спливла з туману, мов уява,
І душу вразила мою
Простими, ніжними словами.
Текла ріка між островами
І підмивала явори.
Багато літ з тії пори
Пройшло в минуле.
Промайнули
Юнацькі весни мандрівні,
Столиці, слободи, аули —
Аж до війни.
І на війні
Вона приснилася мені
Або привиділась —
Не знаю.
Вночі лежав я серед гаю,
І кров холола на льоду.
Тоді почулось:
— Бачу, знаю!
Іду, іду!
Лечу, лечу!
Сльозами рану омочу...
І підійшла моя білява,
То був не сон і не уява —
Вона сестрою підійшла.
Цілющі сльози пролила
На рвану рану вогневу.
І я живу.

Юрко Іздрик


Я жив би з тобою на дикому острові
чи в затінку кришталевої люстри
бо жити з тобою — нормально і просто
й життя не минає пусто

і ранок завжди обіцяє зустріч
а вечір завжди натякає на більше
і в мозку на смітниках і пустищах
цвітуть і буяють вірші

густішає чай і вариться кава
контрольні дві сигарети
все співпадаює цілком нелукаво —
знаки предмети прикмети

все випадає зі схем і матриць
і йде за козиром козир
ми виграємо найважчу з партій
і переходимо в прозу

і проживаєм життя словами
буквами числами фразами
нуль розділових знаків між нами —
ми завше пишемось разом.


Павло Тичина


О панно Інно, панно Інно!
Я — сам. Вікно. Сніги...
Сестру я Вашу так любив —
Дитинно, злотоцінно.
Любив? — Давно. Цвіли луги...
О люба Інно, ніжна Iнно,
Любові усміх квітне раз — ще й тлінно.
Сніги, сніги, сніги...
Я Ваші очі пам'ятаю,
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Я Вам чужий — я знаю.
А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом — небо... шепіт гаю...
О ні, то очі Ваші.— Я ридаю.
Сестра чи Ви? — Любив..


Олександр Ірванець


А я тебе кидаю
В світі такому холодному.
Всі клятви й обіцянки
Раптом упали в ціні.

І тільки два слова,
Два слова сумління колотимуть:
Пробачиш мені?
Моя мила, пробачиш мені?

Пробач мені, мила,
Яви свою милість, пробач мені.
Звільни мою душу
Від того, що так їй пече.

Тому ми й прощання
Назвали останнім побаченням,
Щоб мати надію —
А раптом побачимось ще.

Але ти мовчиш.
Головою печально похитуєш
І стук твоїх кроків
Відлунює в скроні мої:

«Навіщо ти кидаєш милу,
На-ві-що ти ки-да-єш?
Це ж, може, остання любов,
Тож не кидай її!…»

Останні вагання
Змиває і злизує злива.
Останніх благань
Благенькі блакитні вогні.

А я тебе кидаю,
Я тебе кидаю, мила,
Мов круг рятувальний,
Якого хтось кинув мені.



12.02.26

#Акція " Подаруй бібліотеці книгу " #пост_подяка




14 лютого – Міжнародний день дарування книг. Книжкове свято відзначається з 2012 року у понад 30 країнах світу. Головна ідея свята – надихати людей дарувати хороші книги та продемонструвати, що книга залишається актуальним подарунком і не втрачає своєї цінності, навіть у час високих технологій.

Міжнародний день дарування книг – це особливий день для всіх книголюбів, для всіх, хто не може прожити, не прочитавши сторінки. Книга – найкращий подарунок. Книга навчає, розвиває, надихає, підтримує, дарує спокій. Книга – це про тепло обіймів, радісну посмішку на вустах, про біль від втрати і розчарування, жагучу пристрасть і вірну дружбу, мрії і сподівання.

Друзі, долучайтеся до святкування – даруйте книги друзям, рідним, Бібліотеці! Можливо, ваша книга стане для когось джерелом натхнення, яскравих емоцій та заспокоїть душу від тривожного сьогодення.


11.02.26

Дегустація книжкових новинок




Нові книги в бібліотеці - радість для всіх, і бібліотекарів, і читачів. Адже кожна нова книга - це завжди подія та нове знайомство. Це яскраві видання на будь-який смак. Завдяки фінансовій підтримці місцевої влади, наш книжковий фонд поповнився на 89 примірників чудових книг, які з нетерпінням чекають на зустріч зі своїми читачами. Адже кожна прочитана книга — це не лише пам’ять, а й критичне мислення.
Запрошуємо всіх любителів книг до бібліотеки ознайомитися з новинками та обрати книгу до душі.


 Кажуть, що читання — це не шлях від точки А до точки Б, а справжній лабіринт. Тут за кожним поворотом сторінки ховається нова теорія, забутий факт або гострий парадокс, тож запрошуємо вас не просто споживати інформацію, а шукати істину між рядків.



      
                 

Змінюйте жанри бо істина не десь поруч — вона в кожній прочитаній книзі, яка змусила вас замислитися. Нехай ваш внутрішній компас завжди веде до мудрих відповідей.

10.02.26

" Свобода в мережі і її можливі наслідки" (день інформації до Дня безпечного Інтернету)






Сьогодні люди все частіше зазначають, що їхньою головною мотивацією для використання штучного інтелекту стають не розваги, а саме навчання. Підлітки особливо захоплені новими цифровими інструментами, які допомагають їм творити та вчитися. Але, 
щоб безпечно опановувати нові горизонти знань потрібно чітко дотримуватись правил.

 Пропонуємо 10 золотих правил безпеки в Інтернеті:

1. Нікому без дозволу батьків не давати особисту інформацію: домашню адресу, номер домашнього телефону, робочу адресу батьків, їхній номер телефону, назву й адресу школи.
2. Якщо знайдете якусь інформацію, що турбує вас, негайно сповістіть про це батьків.
3. Ніколи не погоджуватися на зустріч з людиною, з якою ви познайомилися в Інтернеті. Якщо все ж таки це необхідно, то спочатку потрібно спитати дозволу батьків, а зустріч повинна відбутися в громадському місці й у присутності батьків.
4. Не посилати свої фотографії чи іншу інформацію без дозволу батьків.
5. Не відповідати на невиховані і грубі листи. Якщо одержите такі листи не з вашої вини, то сповістіть про це батьків, нехай вони зв’яжуться з компанією, що надає послуги Інтернет.
6. Розробити з батьками правила користування Інтернетом. Особливо домовитися з ними про прийнятний час роботи в Інтернеті і сайти, до яких ви збираєтесь заходити.
7. Не заходити на аморальні сайти і не порушувати без згоди батьків ці правила.
8. Не давати нікому крім батьків свої паролі, навіть найближчим друзям.
9. Не робити протизаконних вчинків і речей в Інтернеті.
10. Не шкодити і не заважати іншим користувачам.Натисніть кнопку редагування, щоб змінити цей текст.



Шановний читачу! Пропонуємо твоїй увазі книгу: "Свобода в мережі. Як насправді працює інтернет".



Як працює інтернет? Що дає змогу або заважає інформації «подорожувати» всесвітньою павутиною? Які дані користувача стають загальнодоступними, коли він входить в інтернет? А хто взагалі і до якої міри контролює глобальну мережу? І як розподілена влада над децентралізованим інтернетом? Відповіді на всі ці запитання ви дізнаєтеся із «котячого» путівника про роботу з інтернетом, а дотепні малюнки допоможуть краще уявити, як функціонує глобальний віртуальний світ.

Доступ до знань — за умови правильного захисту — відкриває перед молоддю неймовірні горизонти для творчості та розвитку. Але для цього необхідно безпечно досліджувати цифровий ландшафт.

03.02.26

" Допоможемо птахам взимку! " (пам’ятка любителя природи)


Для птахів зима— це справжнє випробування і дуже важка пора. Вони страждають не тільки від холоду, але й від голоду. Взимку, з настанням холодів земля вкрита снігом, знайти їжу стає майже неможливо, а енергія потрібна пташкам щосекунди, щоб просто зігрітися і не встигнувши протягом короткого дня добути собі необхідну кількість поживи, птахи залишаються на ніч напівголодними і, не дочекавшись дня, гинуть. Відомо, що процес травлення у птахів відбувається швидко й енергійно, тому вони постійно потребують їжі. Згідно із статистичними даними у суворі зими з 10 великих синиць виживає 1- 2. В наших силах врятувати птахів від голодної смерті взимку, а для цього потрібно зовсім небагато.




Виготовити і розвісити годівнички та підгодовувати птахів різним кормом протягом холодної пори року. Підгодівля сприяє не лише виживанню, а й подальшому розселенню і гніздуванню птахів на даній території.

А також цієї зими на річці Західний Буг помітили рекордну кількість лебедів і качок. Зараз у періоди сильних морозів , коли водойми вкриті кригою їм потрібна наша допомога. Якщо вирішили допомогти:Використовуйте зернові культури (пшениця, ячмінь, овес, кукурудза). Додавайте сезонні овочі (капуста, морква, буряк натерті в сирому вигляді).
Уникайте хлібобулочних виробів — вони шкодять травленню та не містять потрібних поживних речовин.

                        


Тож не забувайте про лебедів, які до нас прилітають і залишаються на зиму. Багато з них гине від голоду і холоду . Зробіть добру справу і погодуйте пташок зимою.

02.02.26

"Валер'ян Підмогильний - один з найвизначніших прозаїків “Розстріляного відродження”(літературний портрет)



          2 лютого українська культурна спільнота відзначала ювілей одного з найвизначніших представників покоління «Розстріляного відродження» — Валер’яна Підмогильного, який увійшов в історію як засновник українського інтелектуально-психологічного роману. Його творчість стала унікальним явищем, що вивела тогочасну літературу за межі етнографізму, інтегрувавши її в контекст провідних європейських філософських течій — це сміливий експеримент, що випередив свій час, утверджуючи українську прозу в контексті європейського модернізму: філософ слова та архітектор українського екзистенціалізму.

    Життєвий шлях письменника був трагічно перерваний у 1937 році в урочищі Сандармох. Попри репресії та десятиліття забуття, інтелектуальний спадок  він залишається фундаментом для сучасної української ідентичності.
    Його постать — це символ незламності духу та високої культури, що заклала вектори розвитку нашої словесності на десятиліття вперед. Пам’ятаємо та популяризуємо наше розстріляне, але не знищене Відродження.
                                                                                                                                                                                                   «Суворий аналітик доби»: Підмогильний вважається майстром психологічного аналізу, який, на відміну від багатьох сучасників, уникав романтизації революції, а натомість зосереджувався на глибокому дослідженні людської природи, її темних сторін та соціальних мотивацій.

Інтелектуал та перекладач: Він був високоосвіченою людиною, вільно володів кількома мовами. Його перекладацька діяльність мала колосальне значення для української культури: він перекладав твори Дені Дідро, Оноре де Бальзака, Анатоля Франса, Гі де Мопассана, Андре Жида. 

 Урбаністична проза: Підмогильний — творець модерного українського роману («Місто», «Невеличка драма»), де головним героєм стає місто (Київ), що змінює селянина, впливаючи на його світогляд та перетворюючи на інтелектуала. 

 Шлях у літературі: Розпочав творчий шлях у 16 років, писав пригодницькі твори під псевдонімом Лорд Лістер. У 1920-х був активним учасником літературних дискусій та членом об'єднання «Ланка» (пізніше МАРС). 

 Трагічна доля: Як і більшість митців «розстріляного відродження», став жертвою сталінського терору. У 1934 році заарештований, звинувачений у тероризмі (що категорично заперечував), засланий на Соловки та розстріляний у 1937 році в урочищі Сандармох.

29.01.26

"Крути вчать дивитись у майбутнє"( навігатор в минуле)


29 січня Україна вшановує пам'ять студентів, які ціною власного життя стали на захист молодої держави і зупинили більшовицький наступ на Київ.  Бій відбувся цього дня 1918 року на залізничній станції Крути, за 130 кілометрів на північний схід від Києва під час наступу військ більшовицької росії під проводом полковника Михайла Муравйова на столицю УНР.

Бій під Крутами став однією з найтрагічніших і водночас найбільш значимих сторінок української історії ХХ століття. Кілька сотень студентів і гімназистів вийшли проти значно чисельнішого війська, усвідомлюючи майже неминучі наслідки. Вони не мали великого бойового досвіду, але мали чітке розуміння, за що стоять. Їхній вибір став символом жертовності, гідності та любові до Батьківщини. 


Саме тому День пам’яті Героїв Крут і сьогодні залишається важливою датою для всієї країни, а їхній вчинок назавжди увійшов в історію як приклад мужності та жертви за свободу. 

27.01.26

«Людство, на хвилину зупинися у минуле спомин простели» (історична довідка)



27 січня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили один із найбільших нацистських таборів смерті – Аушвіц-Біркенау.
Під час Другої світової війни 6 мільйонів євреїв стали жертвами нацистської політики, що передбачала знищення народів і груп, які нацисти вважали загрозою або неповноцінними. Близько 1,5 мільйона з них були з території сучасної України.

Війна росії проти України виразно засвідчує, що пасивна памʼять про злочини геноциду не є запобіжником від їхнього повторення і щоб не бути засліпленими й заскоченими зненацька тим, що людиноненависницька ідеологія загорнулася в нову, неочевидну, обгортку.
Тому,щоб запобігати повторенню геноцидів у майбутньому  потрібно рішуче діяти сьогодні. От чому Міжнародний день памʼяті жертв Голокосту – це  нагода ще раз замислитися над цим.


Бабин Яр. Символ Голокосту від куль у Східній Європі. 1 березня 2022 року, через вісім десятиліть після масових розстрілів, скоєних нацистами в цьому урочищі, а потім спалення ними тіл, щоб замести сліди своїх злочинів, – світ знову побачив обгорілі тіла загиблих у Бабиному Яру. Цього разу – внаслідок російської ракетної атаки.

Дробицький Яр у Харкові. Це – відоме місце масових розстрілів цивільного, насамперед єврейського, населення нацистами під час Другої світової війни. За різними оцінками, тут поховано від 14 до 20 тисяч жертв нацизму. У 2002 році на місці трагедії відкрили меморіал. А у 2022-му в центральний монумент меморіалу – менору влучили російські снаряди.


І навіть тепер,коли ми маємо таке потужне застереження, як памʼять про Голокост, не всі народи зробили висновки з цієї жахливої сторінки в історії людства. Значить, нам потрібно потроїти зусилля, віднайти нові підходи для збереження цієї памʼяті живою, для поширення правди про геноциди, щоб уникнути їх нового й нового повторення.

23.01.26

" Поетичний геній України " (літературний калейдоскоп)


Література в усі часи була багата на химерні й парадоксальні постаті. Але, здається, особливо рясніло ними драматичне і грозове XX століття. Один із таких — українець Павло Тичина, потужний поет і живий символ парадоксів свого часу.

23 січня 1891 року в селі Піски на Чернігівщині в родині сільського псаломщика та вчителя у безкоштовній сільській школі грамоти народився український поет Павло Тичина.
 Видатний українець, який навчив українське слово звучати, як оркестр.

Його ранні поезії — це не просто вірші, це «Сонячні кларнети», де кожна буква дихає музикою, а кожен рядок пронизаний світлом. Тичина зумів поєднати символізм, народну пісню та космічне світовідчуття, створивши абсолютно новий поетичний всесвіт.

«Ви знаєте, як липа шелестить...» — ці рядки досі відгукуються в серці кожного, хто хоч раз кохав.
Цікаві факти:
  • Грав на флейті, кларнеті й скрипці.
  • Як поет дебютував у 1912-му
  • Поліглот і перекладач - знав мови, відкривав Україні світ і світові Україну.
  • Пережив Голодомор, репресії й війну, і це чути між кожним рядком.
Сьогодні — чудовий привід зняти з полиці збірку та знову відчути ту неймовірну вібрацію його слова. 📖✨

22.01.26

"Соборна мати Україна - одна на всіх, як оберіг!" (історичне досьє)


Акт Злуки став історичним об’єднанням українських земель в одній державі. Він увінчав соборницькі прагнення українців обох частин України — Наддніпрянщини та Наддністрянщини — щонайменше з середини XIX століття. Це — основоположна віха для українського державотворення.

Сьогодні ми відзначаємо День Соборності України. Понад століття тому, 22 січня 1919 року, проголошення Акту Злуки УНР та ЗУНР довело: ми — один народ, і жодні кордони не зможуть розділити українське серце.
Сьогодні слово «соборність» звучить для нас по-особливому. Це не лише про спільні території, це про спільні цінності, взаємодопомогу та залізну волю до перемоги. Від Луганська до Львова, від Чернігова до Сімферополя — ми тримаємось один за одного, як ніколи раніше.
Дякуємо кожному захиснику та захисниці, які сьогодні виборюють нашу єдність на фронті. Разом ми — незламні.
 

                            💙💛                                                   
  Зі святом, дорогі українці! Слава Україні!

                                                          Важливо знати

В цей день ми згадуємо дві рівнозначні за вагою події української історії: проголошення незалежності Української Народної Республіки й Акт Злуки українських земель.
22 січня 1918 року — Українська Народна Республіка проголосила незалежність і боролася за право бути «самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу». Цей факт абсолютно руйнує твердження російської пропаганди, буцімто Українська держава ніколи не існувала, її вигадали більшовики.

22 січня 1918 року вперше у XX столітті українці проголосили незалежність власної держави — Української Народної Республіки. 24 серпня 1991 року відбулося її відновлення.

Проголошення Соборності УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року — історичний акт об’єднання українських земель в одній державі, що увінчав соборницькі прагнення українців розділених кордонами тогочасних імперій.

На початку ХХ століття українці об’єднались після падіння імперій. Сьогодні Україна відновить соборність після перемоги над російським агресором.

Термін «соборність» має кілька значень. Це і об’єднання в одне державне ціле всіх земель, заселених певною нацією на суцільній території. А також і духовна консолідація всіх громадян держави, їх згуртованість, незалежно від національності. Але соборність — це також і територіальна цілісність держави. Тому звільнення від російського окупанта всіх українських земель є нашою спільною метою.

Соборність невіддільна від державності, суверенітету й реальної незалежності народу, які є фундаментом для побудови демократичної держави, запорукою виживання й існування нації.

Ідея соборності була і залишається базовою національною цінністю українців. А нині вона є ще обов’язковою передумовою успіху нашого спротиву зовнішній агресії.

Сьогодні Соборність для України — деокупація всіх територій України, захоплених ворогом, відновлення єдності із Донеччиною, Луганщиною та Кримом.

Соборність передбачає не лише пам’ять про спільне минуле, а й потребує згуртованої співпраці заради майбутнього. Коли ми, з різних регіонів, разом працюємо, створюємо знакове і важливе, боремося із окупантами, відстоюємо свою соборність і волю заради власної держави.

Радянська та російська пропаганда завжди нав’язували нам переконання, що українці діляться на «східняків» і «западенців». Проте в сучасному спротиві російській агресії ми довели свою згуртованість и спільне прагнення жити у вільній державі, яка сама визначає майбутнє. Таким чином, антиукраїнська пропаганда зазнала краху.

Українська незалежність понад 100 років тому зазнала поразки через більшовицьку окупацію з використанням методів «гібридної війни»: невизнання своїх військ на території УНР, створення маріонеткових псевдореспублік, підтримка антиукраїнських рухів. Сьогодні Російська Федерація як спадкоємиця більшовиків знову прагне знищити українську державність і окупувати нашу землю. Але нині ми монолітні у боротьбі проти ворога. І світ з нами.

Нині Україна продовжує боротьбу за незалежність і соборність. Тому соборність залишається на порядку денному національних завдань. Цілісність буде цілковито відновлена після того, як Україна звільнить усі території, захоплені ворогом.

Від 2014 року Україна бореться за територіальну цілісність і соборність. Російський агресор тимчасово окупував окремі українські регіони. Але всі захоплені території обов’язково будуть звільнені і Україна буде цілісною. Соборність — мета Перемоги.