Він стрімко «увірвався» до українського кінематографу, коли ще був студентом, виконавши роль Іванка у стрічці Бориса Івченка «Анничка» (1968 р.). Напевно, усім, хто бачив картину, запам’ятався епізод пронизливого танку на склі у виконанні актора і його очі, сповнені болю, розуміння невідворотньої загибелі та нескореності.
Його обличчя знайоме кільком поколінням українців. Запорожець, опришок, повстанець, княжий воїн — здається, в українському кіно майже немає історичної епохи, в якій він не залишив свого сліду.
Іван Гаврилюк народився 25 вересня 1948 року на Львівщині. Хлопець, який колись мріяв про небо й хотів стати льотчиком, зрештою знайшов інший спосіб піднімати людей вище — через театр і кіно. Перші виступи були в народному театрі, потім — сцена театру імені Марії Заньковецької, а у 18 років він поїхав до Києва, де почалася велика кінематографічна історія.
Його дебют в «Анничці» став справжнім відкриттям. Згодом були «Захар Беркут», «Вавілон-ХХ», «Кармелюк», «Легенда про княгиню Ольгу» — стрічки, які сьогодні входять до золотого фонду українського кіно.
1970 року він закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого (нині Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого) і був зарахований до колективу кіностудії ім. О. Довженка (1969–1993). Першою великою роботою стала головна роль в історичній драмі «Хліб і сіль» (режисер Г. Кохан, за однойменним романом М. Стельмаха, 1971). За роки професійної кар’єри має понад 75 ролей у кіно. Зокрема знімався в: епічній драмі за повістю І. Франка «Захар Беркут» (режисер Л. Осика, 1971), стрічці «Спокута чужих гріхів» (режисер В. Підпалий, 1978 р.), воєнній драмі «Ати-бати, йшли солдати» (режисер Л. Биков, 1976), культовій поетичній притчі Миколайчука «Вавилон ХХ» (1979), історичних фільмах «Кармелюк» (режисер Г. Кохан, 1985 р.) та «Легенда про княгиню Ольгу» (режисер Ю. Іллєнко, 1984 р.), філософській казці «Небилиці про Івана» (за сценарієм І. Миколайчука, режисер Б. Івченко, 1990 р.) та інших.
Юним шанувальницям особливо запам’яталась робота актора у телевізійному фільмі «Ті, що йдуть за горизонт» (режисер Н. Калінін, 1972 р, «Білорусьфільм»). За виконання ролі Саші Івакіна Гаврилюк отримав Гран-прі Міжнародного кінофестивалю телефільмів у Парижі «за краще втілення образу романтичного героя», а на батьківщині став улюбленцем, новим «кіноідолом», українським Аленом Делоном (у радянські часи поняття «секс-символ» не існувало).
Мало хто знає, що Гаврилюку пропонували працювати в Москві. Для багатьох акторів того часу це означало всесоюзну славу й значно ширші можливості. Він відмовився й залишився працювати в Україні — рішення, про яке ніколи не шкодував.
У 1992 році саме Іван Гаврилюк став першим митцем, який отримав звання Народного артиста України вже в незалежній державі. Це була не просто відзнака, а символ нового етапу української культури.
За понад пів століття він зіграв близько 100 ролей, більше 70 із них — головні. А ще поруч із ним усе життя була його дружина — акторка Мирослава Резниченко. Їхній шлюб триває вже понад 55 років і залишається однією з найтепліших історій українського театру та кіно.
З днем народження, Іване Ярославовичу! Дякуємо за десятки образів, у яких завжди було найважливіше — щирість, сила і любов до України. Міцного здоров’я та многая літа!
Запрошуємо до бібліотеки, щоб поринути в історичний і загадковий світ улюблених книг.
Бережімо дім мільйонів морських мешканців.
Сьогодні наші шукачі пригод здійснили захопливу віртуальну мандрівку мальовничою Львівщиною! 
Книги стануть нашою картою,
загадки — ключами до відкриттів,
ігри — способом перевірити свої знання,
а любов до рідного краю — головним супутником мандрівки!
Подорожуймо, граймо, пізнаваймо Львівщину разом!
