День Державного Гімну України

Сьогодні особливий день, коли ми вшановуємо слова, які знає весь світ. Слова, які ми співаємо з гордістю, тримаючи руку на серці, і які дають нам сили навіть тоді, коли здається, що їх уже немає.

Ще у 1863 році Павло Чубинський написав вірш «Ще не вмерла Україна», а Михайло Вербицький поклав його на музику. Це була мрія цілих поколінь про вільну державу, яка стала нашою реальністю.

Наш генетичний код: У кожному рядку — прагнення волі. Це не просто опис території, це маніфест незламного духу, який сьогодні повторюють мільйони людей на всіх континентах.

Голос свободи: Коли звучить наш Гімн, ми стаємо одним цілим. Це мить, коли зупиняється час, коли в очах з’являються сльози гордості, а в душі запалюється вогонь, який неможливо загасити.

Сьогодні наш Гімн звучить у підвалах, у звільнених містах, на міжнародних аренах та в серцях кожного з нас. Це наш голос, який став символом єдності, національної гідності та прагнення українців до свободи і незалежності.

З Днем Державного Гімну, Україно!                                                                                  

Дякуємо всім, хто захищає право співати ці слова під мирним небом!

Ш͟е͟в͟ч͟е͟н͟к͟о͟ ͟в͟ ͟ц͟и͟ф͟р͟а͟х͟ ͟

 

• За даними «Формулярного списку про службу лінійного Оренбурзького батальйону №1» за 1853 рік зріст Тараса Григоровича складав 164 сантиметри.

• Тарас Григорович Шевченко помер досить рано, проживши всього 47 років. Із них 24 роки митець був кріпаком. Ще 11 років перебував на військовій службі, у засланні або ж під слідством. І протягом свого недовгого (за сучасними мірками) життя лише 12 років він був відносно вільною людиною.

• Протягом кількох десятиліть він мешкав у великих містах: 1,5 роки митець жив у Вільнюсі, а згодом ще 17 – у Петербурзі і лише 15 років за все життя провів в Україні.

• Пан Енгельгардт погодився відпустити Шевченка за 2500 рублів на той час ця сума була еквівалентна 45 кілограмам чистого срібла.

• У своїй збірці «Кобзар» поет згадує слово «калина» 385 разів, слова «Україна» і «український» — 269 разів, натомість слова «Бог», «Божий», «Господь», «Господній», «Ісус», «Христос» та «Христів» уживаються в поезії Шевченка 1281 раз.

• Він написав 237 віршованих, 11 прозових та 2 драматичних твори. Також всього до сьогодення дійшли 835 картин та малюнків Тараса Шевченка в оригіналах і частково в гравюрах на металі й дереві. Також до нас дійшло 11 автопортретів Шевченка. Крім того, відомо про 278 втрачених або не знайдених робіт.

• В Україні існує 25 варіацій назв міст, селищ та сіл, присвячених Шевченкові: Тарасівка, Шевченкове, Тарасівці, Тарасо-Григорівка, Кобзар тощо. В цілому ім’я митця мають 352 населених пункти.

• 1384 – стільки пам’ятників Кобзарю встановлено в світі. З них в Україні налічується 1256 монументів, і ще 128 – в 35 країнах світу — Бразилії, США, Китаї тощо.

Семен Скляренко: майстер української історичної прози (бібліогід)

Семен Скляренко — справжній майстер українського історичного роману, який зумів «оживити» минуле на сторінках своїх книг.
Його славнозвісна дилогія «Святослав» та «Володимир» стала справжнім бестселером, відкривши читачам велич та драматизм часів Київської Русі. Письменник майстерно поєднував історичну точність із глибоким психологізмом, змушуючи нас співпереживати героям крізь віки.
Якщо ви шукаєте тексти про силу духу, державність та наше коріння — твори Скляренка обов'язкові до прочитання. Це класика, яка не втрачає актуальності й сьогодні, нагадуючи нам, хто ми є.

" Пам’ятаймо тих, завдяки кому ми живемо".

 

7 березня Україна втратила людину, ім’я якої стало символом мужності для тисяч військових. Його знали на фронті, про нього говорили побратими, за ним ішли в бій. Для більшості він був просто Да Вінчі. Насправді ж його звали Дмитро Коцюбайло.

Він народився на Івано-Франківщині, у селі Задністрянське. У юності любив малювати, захоплювався мистецтвом і мріяв стати художником. Саме тому й обрав для себе позивний — Да Вінчі. Але доля намалювала для нього зовсім інше полотно — полотно війни.

Після Революції Гідності Дмитро добровольцем пішов на фронт. Йому було лише 18 років. Тоді, коли для більшості молодих людей життя тільки починалося, для нього почалася боротьба за Україну.

Карлівка, Піски, Авдіївка, Савур-Могила, Старогнатівка — через ці гарячі точки він пройшов ще в перші роки війни. Саме там формувався характер командира, який ніколи не ховався за чужими спинами.

У Пісках Дмитро отримав важке поранення. Лікарня, уламки, складне відновлення. Але він не міг довго залишатися осторонь. За словами побратимів, він повернувся на фронт, бо вірив: поки ворог на українській землі — боротьба триває.

Згодом Дмитро очолив підрозділ, який знає вся країна — «Вовки Да Вінчі». Для своїх бійців він був не просто командиром. Він був людиною, яка завжди поруч, яка бере відповідальність і яка першою виходить на позиції.
За свій бойовий шлях Дмитро Коцюбайло став першим добровольцем в історії України, який отримав звання Героя України за життя. Його поважали побратими, цінували командири і знали тисячі українців.
Коли почалося повномасштабне вторгнення у 2022 році, Да Вінчі вже був легендою фронту. Його підрозділ воював на сході країни, брав участь у складних боях на Донеччині, Луганщині та Харківщині.

7 березня 2023 року біля Бахмута почався черговий обстріл. Дмитро наказав бійцям сховатися в укритті. Сам залишився біля входу, щоб переконатися, що всі в безпеці. Коли вже збирався зайти всередину, поруч розірвалася мінометна міна. Один із уламків влучив у шию.

Його останні слова були короткі: «Я — трьохсотий…». Побратими намагалися врятувати командира, медики боролися за його життя, але цього разу війна забрала більше, ніж медицина могла повернути.
10 березня 2023 року на Майдані Незалежності з ним прощалися тисячі людей — військові, побратими, командири, звичайні українці. Бо Да Вінчі був не просто офіцером. Він став символом покоління українців, які не чекали, поки хтось захистить країну. Вони просто брали зброю і йшли боронити свою землю.

Так народжуються легенди. Так формується пам’ять. Так тримається Україна.

Його ім’я назавжди залишиться символом мужності та відданості Україні.

Чи варто святкувати 8 березня? І що ми насправді згадуємо в цей день?

Це питання щороку викликає спекотні дискусії. Для когось це свято весни й тюльпанів, для когось — «радянський пережиток», а хтось бачить у ньому день солідарності та боротьби за права.
Давайте розкладемо все по поличках, без міфів.

Коротка історія питання:
1908 рік, Нью-Йорк. 15 000 жінок вийшли на вулиці, вимагаючи скорочення робочого дня, рівної оплати праці та виборчого права. Саме цей протест надихнув Соціалістичну партію Америки оголосити останню неділю лютого Національним жіночим днем .
1910 рік, Копенгаген. Клара Цеткін запропонувала зробити цей день міжнародним, щоб жінки всього світу могли боротися за свої права разом. Ідею підтримали одностайно .
19 березня 1911 року. Перший Міжнародний жіночий день відзначили в кількох країнах Європи .

А до чого тут 8 березня і пожежа?
Часто згадують страйк текстильниць 1857 року чи пожежу 1911-го, але зв'язок із датою свята — це радше міфи, ніж історичні факти .
Міф про 1857 рік: Історія про перший марш 8 березня 1857 року, найімовірніше, легенда, яка з'явилася значно пізніше .
Правда про пожежу 1911 року: Трагедія на фабриці «Траянгл» (25 березня), де загинуло 146 робітниць через жахливі умови праці, стала потужним каталізатором боротьби за права жінок і трудове законодавство. Вона нерозривно пов'язана з духом того часу, але не є причиною встановлення дати 8 березня .

Чому саме 8 березня?
Ця дата закріпилася завдяки подіям 1917 року в Російській імперії, коли жіночі демонстрації за «хліб і мир» дали старт Лютневій революції . Радянська влада зробила цей день державним святом, поступово вихолостивши його первісний зміст і перетворивши на «цукерково-букетну» традицію .
Що з цим робити сьогодні?
Сьогодні в Україні 8 березня — це день, який ми можемо наповнити власним змістом. Чи хочемо ми залишити його днем квітів та привітань, чи повернути йому сенс дня боротьби за рівні права та нагадування про досягнення жінок?
Особисто для мене це привід згадати про те, що за права, які здаються нам звичними, хтось колись боровся ціною власного життя. Про пожежу на фабриці «Траянгл», про 146 загиблих швачок, про сміливість тисяч жінок, які вийшли на вулиці, щоб їх почули .

"Світлиця Шевченкового заповіту"(літературна вітальня)

 

     
"Борітеся — поборете,                           Вам Бог помагає!                                       За вас правда, за вас слава.
І воля святая"
Тарас Шевченко

Тарас Шевченко - видатний український поет, прозаїк, драматург, художник, політичний і громадський діяч. Він був людиною універсальних обдарувань та інтересів. Все його життя і творчість були присвячені українському народу. Поет мріяв про ті часи, коли його країна буде незалежною суверенною державою, коли в Україні шануватимуться мова, культура та історія народу, а люди будуть щасливими.

Шевченкове життя – це символ тернистого шляху боротьби і хоча й минають роки, століття, а гострота і сила його слова живе. Дух свободи, якої прагнув Кобзар, приходить до українців і додає упевненості у власному самоствердженні. Його твори, як і усе його Все життя і творчість були присвячені українському народу.

                                

І сьогодні, щоб вшанувати нашого геніального пророка Тараса Григоровича Шевченка, якому 9 березня виповнюється 212 років з дня народження до нашої бібліотеки завітали дошкільнята старшої групи" Калинка" (Директор Хома О.М., вихователь Гбур Т.О. і помічник вихователя Федина Н.А., і муз. керівник Гнатюк С.О. ) КЗДО смт. Жвирка " Сонечко".


У бібліотеці для наших наймолодших читайликів ми провели літературну мандрівку " Казка про хлопчика, що став великим поетом", під час якої діти дізнались про важке і тернисте життя майбутнього пророка, а також про написані ним літературні твори.


Вихованці розповідали вірші, співали пісні на слова Тараса Шевченка, переглянули мультиплікаційний фільм про цікаві факти з біографії Тараса Шевченка  і його шлях від дитинства до великого поета, якого слова мають силу змінювати світ.

Мультфільм створено з любов’ю до України та її культури.
https://www.facebook.com/reel/801121509702347
https://vt.tiktok.com/ZSmo8Bke8/
https://www.facebook.com/share/1AVkHVpt22/

 

А також ознайомились і переглянули книги для дітей з книжкової виставки

Разом з Тарасом Шевченком ми навчаємося шанувати і любити рідну землю, рідний народ, рідну мову, рідну матір. Його твори відроджують у наших душах повагу до героїчних предків, народжують у наших серцях найкращі почуття - патріотизм та національну гідність.

Роман Шухевич— один із найтвердіших борців за незалежність України у ХХ столітті( історичне досьє)

   Його роками шукала ціла радянська імперія. За ним полювали спецслужби, агенти, військові частини. Заводили багатотомні справи, арештовували родину, вистежували зв’язкових. Але він залишався на волі — і продовжував керувати боротьбою. Чекісти ганялися за ним понад шість років, а жоден керівник антикомуністичного підпілля в Європі не тримався так довго. Бо Шухевич був не лише командиром, він був людиною масштабу держави. Під його керівництвом діяла не просто повстанська армія, а фактично існувала підпільна Україна: власна преса і книговидання, школи, медична служба, підпільний парламент, чітка структура управління. У країні, де тоталітарна система намагалася контролювати кожну думку і кожен крок, він створив простір свободи.

5 березня 1950 року в селі Білогорща під Львовом будинок, де перебував командир, оточили близько тисячі співробітників МДБ. Радянські спецслужби хотіли взяти Шухевича живим, щоб провести показовий суд. Проте 43-річний командувач УПА не збирався здаватися. У перестрілці він застрелив майора МДБ. Важко поранений, Шухевич вистрелив собі у скроню, щоб не потрапити до рук ворога і не дозволивши ворогам використати себе як трофей.

Радянська влада знищила його тіло і тому місце поховання досі невідоме.
Бо такі люди не зникають, вони стають частиною характеру нації.

Адже справжніх Героїв не знищують ні кулі, ні пропаганда, ні час. Навіть через десятиліття після смерті Шухевич залишається символом боротьби за українську незалежність — і водночас об’єктом ненависті російської пропаганди і це підтверджують і події наших днів.

1 січня минулого року внаслідок російського ракетного обстрілу було знищено музей Романа Шухевича у Львові, а також пошкоджено будівлю університету в Дублянах, де навчався Степан Бандера.

І поки Україна пам’ятає своїх командирів —поки нові покоління воїнів стають у стрій —боротьба, яку він очолював, триває і вона обов’язково завершиться тим, за що він жив —Свободою України.

Слава Роману Шухевичу. Слава українським воїнам усіх поколінь.
   

«Червона рута» - візитівка України в усьому світі (бібліогід)

Володимир Івасюк — композитор, виконавець і справжній архітектор української поп-музики. Він змінив звучання цілої епохи і змусив весь світ співати українською. Сьогодні йому виповнилося б 77 років.

 Народився Володимир 4 березня 1949 року в Кіцмані на Буковині — у родині вчителів. З дитинства ріс серед книжок, музики й любові до українського слова. Уже в школі створив свій перший ансамбль «Буковинка», грав на скрипці та фортепіано, а згодом вступив в Чернівцях до медичного інституту. Так, він серйозно готувався стати лікарем — і водночас писав музику, яка лікувала серця.

Йому було лише 21, коли з’явилася «Червона рута». Пісня, що народилася з буковинської легенди, раптом зазвучала на всю країну. А трохи згодом — і далеко за її межами. Івасюк зумів зробити неймовірне: Він поєднав автентичний фольк із тогочасними світовими трендами, створивши унікальний стиль, який не втрачає свіжості цим подарувавши українській естраді нову гідність і стиль.

Революціонер звуку: Він поєднав автентичний фольк із тогочасними світовими трендами, створивши унікальний стиль, який не втрачає свіжості.

Творець «Гімнів поколінь»: Його пісні — це не просто слова, це культурні символи.

«Червона рута» — стала неофіційним гімном українців у всьому світі.

«Водограй» — енергія, яку неможливо зупинити.

«Я піду в далекі гори» — неймовірний синтез романтики та глибинного зв'язку з рідною землею.

Символ незламності: Івасюк не просто писав музику — він утверджував українську ідентичність у часи, коли це було небезпечно. Його трагічна загибель залишила багато запитань, але його творчість дала чітку відповідь: українська пісня житиме вічно.

Він був дуже вимогливим до себе — міг годинами працювати над аранжуванням, шукаючи ідеальну гармонію. Друзі згадували його як світлу, інтелігентну, глибоку людину з тихою усмішкою й сильним внутрішнім стрижнем. Він не гнався за славою — він просто хотів, щоб українська пісня звучала красиво й сучасно.Та раптом він зник. 18 травня 1979 року тіло Володимира Івасюка знайшли у військовій зоні Брюховицького лісу підвішеним. Слідство постановило – це самогубство, аби одразу знівелювати особу Івасюка, щирого та талановитого українця. Його життя обірвалося за обставин, які й досі залишають багато запитань.Він прожив усього 30 років, але за цей короткий час він устиг більше, ніж дехто за ціле життя, а його безсмертні хіти і сьогодні ми любимо співати повсякчас, які немов промені сонця, зігрівають наші душі .

Лише 26 січня 2009 року Генеральна прокуратура України поновила давно закриту кримінальну справу про смерть Володимира Івасюка, але в листопаді 2012 року її закрили через відсутність складу злочину. І поновили знову – вже у 2014-му. «Вбитий співробітниками КДБ»,- заявив прокурор Львівщини Роман Федик.

Сьогодні його мелодії знову звучать особливо проникливо. Бо це не просто пісні — це частина нашої пам’яті, нашої сили, нашої історії.
77… І кожна весна все одно приходить під його музику. Пам'ятаємо. Захоплюємося. Схиляємося перед авітлом його душі.

P.S.Володимир чудово вчився в школі, претендував на золоту медаль, аж раптом трапився випадок. Івасюк з друзями гуляв парком, коли один з хлопців накинув картуза на бюст Леніна. Вони всі почали дертися його знімати – і збили гіпсового «вождя». Молодиків забрали у поліцію і відкрили справу, хотіли позбавити атестату і вигнати із школи. Та родина змогла за нього заступитися. Родина переїхала до Чернівців. Івасюк продовжував цікавитись новим, писав музику до спектаклю за романом Гончара «Прапороносці». За це він мав нагоду отримати Шевченківську премію, але його просто викреслили зі списків номінантів. А потім згоріли і декорації до вистави... Не зважаючи ні на що, він продовжував творити. Думаю, ви зрозуміли, що це за людина. Івасюк завжди знав, що за поразкою буде перемога.

Представник родини, яка присвятила життя боротьбі за волю України(історичне досьє)

 

3 березня — 87 років від дня загибелі Григорія Коссака (1882–1939)
Учитель. Командант Легіону Українських Січових Стрільців. Полковник УГА. Жертва сталінського терору. 
Григорій Коссак народився в Дрогобичі у багатодітній родині коваля. У їхньому домі часто бував Іван Франко. Згодом вони листувалися, а в 1913 році саме Коссак ініціював у Дрогобичі відзначення 40-річчя літературної діяльності письменника.
Після завершення учительської семінарії до 1914 року працював учителем. У селі Ясениця-Сільна біля Дрогобича за його ініціативою встановили перший у Галичині пам’ятник Тарасові Шевченку. Був активним діячем «Просвіти», очолював місцевий осередок військово-спортивного товариства «Сокіл».
З початком Першої світової війни його мобілізували до австрійської армії, а згодом відкликали для формування Легіону Українських Січових Стрільців. Він виконував обов’язки коменданта полку УСС. У 1918 році став командувачем українських військ у Львові, очолював Третій корпус Української Галицької Армії, пізніше керував тиловими службами УГА.
На початку 1920-х перебував у таборі для інтернованих у Чехословаччині, згодом мешкав в Австрії. У 1924 році повернувся в Україну, викладав українознавство в Харкові.
У 1931 році його заарештували разом із братом Василем та іншими діячами визвольного руху. Його звинуватили у належності до так званого «Українського Національного Центру» та засудили до шести років ув’язнення. Після звільнення у 1937 році проживав у Москві, викладав німецьку мову.
У лютому 1938 року був заарештований повторно — за сфабрикованими звинуваченнями у шпигунстві.
У березні 1939 року Григорія Коссака стратили.
У 1989 році його було посмертно реабілітовано.
Його життя — приклад служіння Україні в освіті, культурі та військовій справі. Пам’ять про таких людей — це частина нашої історії та відповідальності перед майбутнім.


Підготовлено за матеріалами відкритих джерел.

Нехай муза надихає, а слово завжди має крила.

Важко уявити, яким би шляхом розвивалося людство без літератури і письменників. Праця літераторів нелегка й багатогранна. Найбільшими критиками і поціновувачами літературних творів є читачі. Тому Всесвітній день письменника, який відзначаємо 3 березня, – свято для нас усіх.

Щиро вітаю Вас шановні майстри слова з професійним святом! Якби не було Вас і ваших книжок, не було б бібліотек і бібліотекарів, які ці книжки зберігають і популяризують. І не було б читачів, які не уявляють свого життя без книжок. Тож натхнення Вам, нових цікавих сюжетів і вдячних читачів!