«Співоча душа України - Леся Українка»( поетичний вернісаж)

Найвідоміша українка у світі , яка стала символом української незламності, мудрості, сили і таланту.

"Я в серці маю те, що не вмирає"— це не пафос,а внутрішній стрижень. Вона була небезпечною для системи  і не була "бідною хворою поетесою". І саме тому її так довго спрощували.

А сьогодні до нас завітали наші майбутні читачі, щоб  послухати розповідь про Лесю Українку, а також переглянути мультик і розповісти віршики, які вони дуже гарно продекламували.

Леся Українка — це:
 інтелект
 європейська культура
 антиколоніальне мислення
 жіноча сила без істерики
 політична гострота
 глибока філософія
Її "Contra spem spero!" - це формула нашої незламності, яка, долаючи темряву, народжує характер нації. Так гартується справжня міць, що долає буденність і сумніви. "Без надії сподіваюсь" - це не формула романтичної мрії, а справжній знак віри, внутрішня дисципліна, характер воїна.
Геніальна Леся Українка - це символ нової людини, яка крізь темряву заборон і спротиву формувала новий тип українського громадянина - мислячого, європейського, гідного. Вона довела: нація починається не з кордонів, а з переконань, гідності, правди.
Лесине "Contra spem spero!"в умовах війни - не суха цитата, а наказ боротися і перемагати лютого ворога. Бо Україна - це ми. Вона починається з Тебе.

Сьогодні варто повернути її справжню. Не ікону, не портрет із класу, а живу, складну, сильну Лесю і перечитати.

Дата, що змінила життя кожного українця.

24 лютого 2026 року – четверта річниця початку повномасштабної війни, і цей день залишиться назавжди не тільки в історії, але і в пам’яті кожного українця.

24 лютого 2022 року назавжди розділило життя українців на “до” та “після”. Цього дня, три роки тому росія розв’язала повномасштабну війну проти України. Цей напад став кульмінацією загарбницької війни, яку ворог розпочав проти нашої держави ще 11 років тому.

…І вже чотири роки війни – великої, важкої, визвольної… Війни, яка торкнулася кожного… 1461 день сповнених страждань, страшних випробувань, втрат, розпачу, розлук… 1461 день мужності, незламності, героїчного спротиву….

І впродовж кожного з цих 1461 днів, наші Захисники та Захисниці на межі людських можливостей роблять все, щоб ворог не досяг своєї мети, наближає нас до Перемоги. Нехай пам’ять про цей день навчає нас цінувати мир, берегти одне одного і не втрачати надії.

24 лютого — Національний день молитви за Україну.
Це не просто дата.
Це рана, яка болить у кожній родині.
Сьогодні хочеться найперше згадати наших захисників.
Тих, хто стоїть.
Тих, хто повернувся.
І тих, хто навіки залишився Героєм, хто вже тримає небо з іншого боку.
Молитва сьогодні — не про красиві слова.
Вона про вдячність.
Про біль.
Про прохання зберегти життя.
Якщо маєш хвилину — зупинися.
Подумай про наших воїнів.
Скажи просте: «Боже, бережи їх». «Боже, бережи Україну!»

Щиро дякуємо Вам мужні українські Воїни за кожен світанок і за кожен вечір. Дякуємо Вам за Вашу незламність та мужність, сміливість та стійкість.

«Магія слова - українська мова» (мовно-патріотичний калейдоскоп)

Вітаємо з Днем рідної мови! Нехай вона звучить вільно, гордо й мелодійно, передається дітям і живе в наших серцях.Коли ми говоримо рідною мовою — ми продовжуємо історію свого народу.

Це день поваги до слова, до коріння, до пісні, що звучить у серці з дитинства.

Рідна мова — це не просто засіб спілкування. Це мамина колискова.
Це молитва, сказана пошепки. Це перше «люблю» і перше «пробач».
Це пам’ять поколінь і сила народу.

Наша українська мова — ніжна й сильна водночас. Вона вистояла, збереглася, проросла крізь століття заборон і випробувань. І сьогодні вона звучить — у школах, у піснях, у книгах, у наших серцях.

Говорімо рідною.

Пишімо рідною.

Передаваймо її дітям із любов’ю.

Бо поки живе мова — живе народ. 

Те, що хотіли забрати — стало символом свободи: історія рідної мови.
Рідна мова — це не просто спосіб спілкування. Це пам’ять поколінь, код нації і найтонший зв’язок людини з її корінням. Через мову передається культура, традиції, гумор, пісні й навіть спосіб мислення.
Мова, що пережила століття
Українська мова формувалася століттями. Її витоки сягають часів Київської Русі (ІХ–ХІІ століття). Уже тоді з’являлися перші писемні пам’ятки, які стали основою для розвитку сучасної української.
Важливі дати для української мови:
1798 рік — вихід «Енеїди» Івана Котляревського. Саме цей твір вважають початком нової української літературної мови.
1863 рік — Валуєвський циркуляр, який обмежував друк українських книжок.
1876 рік — Емський указ, що фактично заборонив використання української мови в освіті та театрі.
1989 рік — українська отримує статус державної в УРСР.
1996 рік — Конституція України закріплює українську як державну мову незалежної країни.
Це доводить: українська не просто існувала — вона вистояла.
Цікаві факти про українську мову:
• Українська входить до тридцятки найпоширеніших мов світу.
• У ній близько 256 тисяч слів.
• Українська вважається однією з наймилозвучніших мов світу. У 1934 році в Парижі вона посіла третє місце за мелодійністю після італійської та французької.
• Найдовше слово української мови — дихлордифенілтрихлорметилметан (хімічна назва).
• Українська має понад 30 синонімів до слова “говорити” і десятки — до слова “йти”. Це робить мову надзвичайно образною.
Мова як сила і зброя
Історія довела: коли народ хочуть знищити — у нього забирають мову. Саме тому українську століттями забороняли, висміювали і витісняли. Але вона вижила завдяки людям — письменникам, учителям, бабусям, які співали колискові, і батькам, що говорили з дітьми рідною мовою.

Сьогодні українська знову переживає відродження. Вона звучить у піснях, книгах, фільмах, соцмережах і щоденних розмовах.
Чому важливо берегти рідну мову
Бо мова — це не лише слова.
Це відчуття дому.
Це пам’ять про предків.
Це майбутнє дітей.

"Так багато втрачено, ми їх не пробачимо"( День вшанування пам'яті Небесної Сотні)

   Сьогодні ми вшановуємо День Героїв Небесної Сотні. Тих, хто першим прийняв бій за нашу гідність, за право дихати вільно і бути частиною цивілізованого світу. Тоді, на Майдані, народилася нація, яку неможливо зламати. 

   Діти переглянули відео "Дні, які змінили історію: як воював Майдан 18- 20 лютого". Цей відеоролик змальовує історію, що допоможе сформувати цілісне уявлення про значення та цінності Революції Гідності, й розповідає, що спонукало українців вийти на Майдан, яких змін зазнала їхня свідомість та як ці події вплинули на майбутнє України. 

Ми пам’ятаємо ціну кожного ранку. Ми пам’ятаємо бруківку, дим і неймовірну самопожертву. Цей вогонь і досі горить у кожному з нас — у волонтерах, воїнах, у кожному українці, який продовжує боротьбу. Наша боротьба триває, і ми обов'язково переможемо, бо за нашими плечима — сотні ангелів-охоронців.

А також ми долучились до акції «Ангели пам’яті» і разом із учнями з п'ятого класу самостійно вирізали витинанки янголяток, які символізують загиблих за Україну і нашу спільну болючу пам’ять та віру в перемогу світла над темрявою.

Низький уклін родинам загиблих. Світла пам’ять та вічна шана Героям!

"Один із подвижників національного відродження – композитор Віктор Матюк"( Штрихи до творчого портрету)

Матюк Віктор (1852 – 1912)– український композитор, священик, хоровий диригент, педагог, музичний фольклорист. Народився Віктор Матюк 14 лютого 1852 року в селі Тудорковичі Сокальського повіту в родині сільського дяка. Навчався в початковій школі, потім в Сокалі, а згодом у Львівській гімназії, де засвоїв основи музичної освіти. В ці роки він вивчав теорію музики і гармонію у П. Бажанськогота польського музиканта М. Гунєвича, а також ознайомився з хоровими творами Д. Бортнянського, М.Вербицького, І.Лаврівського та ін.

Після закінчення гімназії, вступає до Львівської духовної семінарії, де одразу стає диригентом хору, працює над обробками народних пісень, а також пише кілька мелодрам.
У 1882 році В.Матюк висвячується на священника, тому часу для творчості залишається обмаль. Завдяки В. Матюкові світ побачив видання для чотириголосного чоловічого складу «хорові квартети» у яких було зібрано твори галицьких композиторів М. Вербицького, І. Лаврівського, С. Воробкевича, а також його твори. 
Ці твори увійшли до збірника під назвою «Боян», який був виданий власним коштом у Ляйпцигу в 1884 року.

В. Матюк добре знався на українському мистецтві, зокрема на фольклорі та церковній музиці. Він є автором підручника з основ теорії музики (1882) та нарису з гармонії та композиції (1906). Ним укладено «Співаник церковний для шкіл народних» (1911), основу якого становить українська церковна музика.

Як композитор, В. Матюк найбільше відзначився в жанрі солоспіву, створивши майже 50 пісень, покладених на слова М. Шашкевича, В. Масляка, І. Гушалевича й А. Міцкевича. Його «Веснівка» увійшла до золотого фонду української вокальної музики, однією з перших її виконавиць була С. Крушельницька.

Важливе місце у композиторській творчості В. Матюка посідали й вокально-хорові твори, серед яких кантата «До весни», «Чом так скрито», «Крилець», «Під осінь», «Болеслав Кривоустий під Галичем», «Веснівка», кантата «Гамалія» , «Заповіт».

Його публіцистична діяльність давала змогу висловлювати думки про долю і розвиток української музичної культури в складних умовах бездержавності.

В.Матюк мав багато творчих планів. В с. Карів, він засновує і стає першим головою «Просвіти», організовує першу читальню.
На жаль, не все митцеві судилося здійснити: раптова смерть 8 квітня 1912 року перервала невтомну діяльність священника, композитора, громадського діяча В.Матюка.

Станіслав Людкевич писав, що Віктор Матюк належить до тих діячів, що «…без них був би немислимий дальний наш поступ»…

Факти про котів, про які ви навіть не здогадувалися.

 

Сьогодні в Європі відзначають День кота, і це ще один привід подякувати нашим маленьким "антистресам" за те, що вони поруч.
Кіт — це не просто домашня тварина. Це:
Ритмічне мурчання, яке лікує краще за будь-які ліки.
Теплий клубочок, що приходить гріти саме ту частину тіла, яка болить.
Майстер-клас із любові до себе та вміння відпочивати посеред робочого дня.
Кажуть, що 17 лютого обрали спеціально, щоб розвіяти всі забобони про котів. Бо насправді вони приносять у дім не "вроки", а затишок, мир і трохи шерсті на улюбленому светрі (куди ж без цього!).
Обійміть сьогодні своїх хвостиків міцніше і пригостіть чимось смачненьким. А якщо у вас ще немає кота — можливо, саме сьогодні той день, коли варто зазирнути в найближчий притулок?

Факти про котів, про які ви навіть не здогадувалися.

Коти прийшли до Європи разом із римлянами. Дослідження геному, яке провів Каан Керман, показало, що домашні коти з’явилися в Європі близько 2 тисяч років тому – їх привезли моряки для боротьби з гризунами на кораблях.

Коти не завжди були домашніми. Предками сучасних котів вважаються африканські дикі коти, яких люди почали приручати значно пізніше, ніж собак.

Свято з’явилося в Італії. День кота у Європі започаткувала італійська журналістка Клаудія Анджелетті, щоб привернути увагу до проблем безпритульних тварин.

Вони "підлаштовують" поведінку під людину. Дослідження показало, що коти змінюють свою комунікацію залежно від людини та здатні адаптуватися до різних соціальних ситуацій.

Вони сплять більшу частину життя. У середньому кіт проводить уві сні близько 12 – 16 годин на добу, відновлюючи енергію після коротких періодів активності.

Муркотіння – не лише про задоволення. Коти можуть муркотіти не тільки від радості, а й під час стресу чи навіть коли відчувають біль – це своєрідний механізм самозаспокоєння.

Коти мають унікальну соціальну поведінку. Попри репутацію "одинаків", коти добре розпізнають людей, формують прив’язаність і можуть будувати складні соціальні зв’язки.

«Так ніхто не кохав»(найкращі вірші про кохання від українських класиків)

Любити - це не означає дивитися один на одного, любити - це означає разом дивитися в одному напрямку (Антуан де Сент-Екзюпері)

У День закоханих ми пропонуємо згадати кращих поетичних українських класиків про кохання. 

Легендарна Ліна Костенко у своїх творах писала: «Така любов буває раз в ніколи», Володимир Сосюра зауважував: «Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання», а Василь Симоненко у листах до дружини писав: «Цілую з першого рядка, бо до останнього не втерплю, – дуже скучив».

Тарас Шевченко закликав кохатися, та не з москалями, Іван Франко яскраво описував усіх своїх жінок у поезії «Тричі являлася мені любов», а ліричний герой Василя Стуса – людина з глибокими і сильними почуттями, у вустах якої звучить таке величне, щире, нiжне, задушевне почуття, що вкладається в маленьке слово – люблю.

Леся Українка

Я не кохаю тебе і не прагну дружиною стати.
Твої поцілунки, обійми і в мріях не сняться мені,
В мислях ніколи коханим тебе не одважусь назвати;
Я часто питаю себе: чи кохаю? – Одказую: ні!

Тільки ж як сяду край тебе, серденько мов птиця заб’ється,
Дивлюся на тебе й не можу одвести очей,
І хоч з тобою розстанусь, то в думці моїй зостається
Наче жива твоя постать і кожнеє слово з речей.

Часто я в думці з тобою великі розмови проваджу,
І світять, як мрія, мені твої очі, ті зорі сумні…
Ох, я не знаю, мій друже, сама я не зважу, –
Коли б ти спитав: «Чи кохаєш?» – чи я б тобі мовила: ні ?..

Тарас Шевченко

Якби зустрілися ми знову,
Чи ти злякалася б, чи ні?
Якеє тихеє ти слово
Тойді б промовила мені?
Ніякого. І не пізнала б.
А може б, потім нагадала,
Сказавши: «Снилося дурній».
А я зрадів би, моє диво!
Моя ти доле чорнобрива!
Якби побачив, нагадав
Веселеє та молодеє
Колишнє лишенько лихеє.
Я заридав би, заридав!
І помоливсь, що не правдивим,
А сном лукавим розійшлось,
Слізьми-водою розлилось
Колишнєє святеє диво!

Іван Франко

Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?

Чого являєшся мені
У сні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні —
Пісні.
В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці — минаєш,
Вклонюся — навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні.

О ні!
Являйся, зіронько, мені!
Хоч в сні!
В житті мені весь вік тужити —
Не жити.
Так най те серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в’яне, засиха, —
Хоч в сні на вид твій оживає,
Хоч в жалощах живіше грає,
По-людськи вільно віддиха,
І того дива золотого
Зазнає, щастя молодого,
Бажаного, страшного того
Гріха!

Василь Стус

Не любити тебе — не можна.
Володіти тобою — жаль.
І хвилина діяння кожна
Випромінює нам печаль.
Бути разом… в однім цілунку.
Злить уста і серця свої.
Тільки в хвилі нема порятунку…
Плачуть вночі лишень солов’ї…
Ти в хвилину чуттєвої бурі
Не віддайся мені, дивись,
Бачиш вечора крила похмурі?
То над нами вони зійшлись.
Хай нам кажуть: любити можна
Тільки раз. Того разу й жаль,
І щаслива хвилина кожна
Випромінює нам печаль.
Не ховайся в зволоженім зорі,
Бо розгойдані береги
Поглинаючих фантасмагорій
Будуть завжди нам дорогі.
Ні! Знайти і в чуттєвих бурях
Не перейдену нами грань,
Щоб не відати днів похмурих,
Щоб не знати про гнів прощань.
Не любити тебе — не можна,
та й любитись з тобою — жаль,
бо хвилина кохання кожна
випромінює нам печаль.

Василь Симоненко

Ти до мене прийшла не із казки чи сну,
І здалося мені, що стрічаю весну.
Ти явилась мені — і здалося, що світ
Помолодшав навколо на тисячу літ.
Скільки ніс я для тебе тривог і тепла.
Але ти, як весна, стороною пройшла.

***

Вона прийшла, непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману

Моїх юнацьких несміливих снів.
Вoнa прийшлa, зaквiтчaнa i милa,
І руки лагідно до мене простягла,

І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.
І я не чув, як жайвір в небі тане,

Кого остерігає з висоти…
Прийшла любов непрохана й неждана —
Ну як мені за нею не піти?

Микола Вороний

Любов – це талісман,
Урочий подарунок.
Любов – кип’ячий трунок
З ілюзій та оман.
Хай трапиться титан –
Сп’янить його цілунок!
Любов – це талісман,
Що кидає в туман
Замріяних пестунок,
Чіпнувши серця струнок,
Веде в шалений тан!
Любов – це талісман,
Що нищить обрахунок,
Псує ввесь план, керунок
І завдає нам ран…
Чи ж є на цей дурман
Сякий-такий рятунок?!.
Любов – це талісман, –
Це той заклятий стан,
Коли снує малюнок,
Химерний візерунок
В душі у нас… шайтан!
Любов – це талісман.

Михайло Старицький

Ніч яка, господи! Місячна, зоряна:
Ясно, хоч голки збирай…
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!

Сядем укупі ми тут під калиною —
І над панами я пан…
Глянь, моя рибонько, — срібною хвилею
Стелеться полем туман;

Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить?
Он на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить;

Небо незміряне всипано зорями —
Що то за божа краса!
Перлами-зорями теж під тополями
Грає перлиста роса.

Ти не лякайся-но, що свої ніженьки
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.

Ти не лякайсь, а що змерзнеш, лебедонько;
Тепло-ні вітру, ні хмар…
Я пригорну тебе до свого серденька,
Й займеться зразу, мов жар;

Ти не лякайсь, аби тут та підслухали
Тиху розмову твою:
Нічка поклала всіх, соном окутала —
Ані шелесне в гаю!

Сплять вороги твої, знуджені працею,
Нас не сполоха їх сміх…
Чи ж нам, окривдженим долею клятою,
Й хвиля кохання — за гріх?

Максим Рильський

Яблука доспіли, яблука червоні! 

 Ми з тобою йдемо стежкою в саду, 

 Ти мене, кохана, приведеш до поля, 

 Я піду — і може більше не прийду. 

 

Вже й любов доспіла під промінням теплим, 

 І її зірвали радісні уста, —

 А тепер у серці щось тремтить і грає, 

 Як тремтить на сонці гілка золота.

Гей, поля жовтіють, і синіє небо, 

 Плугатар у полі ледве маячить… 

 Поцілуй востаннє, обніми востаннє; 

 Вміє розставатись той, хто вмів любить.

Андрій Малишко

Я люблю твої очі у мрії,
Ті, що глянули в душу колись,
В них мої сподівання й надії
Дивним карбом навік запеклись.

Я узяв тих очей таємницю
І зіниці твої золоті,
Наче воду з ясної криниці,
Щоб разхлюпати людям в житті.

І дивились на мене ті очі,
Як веселки, з-під маєва брів,
Тож диханням твоїм опівночі
Я людей у житті обігрів.

І коли ти повернешся знову,
Прочитаєш ти в людських очах.
Свою душу легку і шовкову
По стежках, по лужках, по ночах

Ліна Костенко

Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю
несказане лишилось несказанним.

Життя ішло, минуло той перон,
Гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.

***

Спини мене отямся і отям
Така любов буває раз в ніколи
Вона ж промчить над зламаним життям
За нею ж будуть бігти видноколи

Вона ж порве нам спокій до струни
Вона ж слова поспалює вустами
Спини мене спини і схамени
Ще поки можу думати востаннє

Ще поки можу але вже не можу
Настала черга й на мою зорю
Чи біля тебе душу відморожу
Чи біля тебе полум'ям згорю.

Олександр Олесь

Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють пiснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її, —
Знов молодiсть не буде!

Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.

На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе —
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.

Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.

Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.

Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани...
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п'яні.

Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, —
Гори! Життя — єдина мить,
Для смерті ж — вічність ціла.

Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золотi:
Бенкет весна справляє.

І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.

Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серцi багаття,
І захолонуть груди.

І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі...
Та знай: над нас — боги скупі,
Над нас — глухi й нечулі..."

Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють пiснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її —
Знов молодiсть не буде!"

                        

                                    Богдан Ступка

Не закохуйся в обличчя,
не закохуйся в вбрання,
а закохуйся в ту душу,
що потрібна для життя!

Бо краса – це сон зрадливий,
раз присниться та й нема.
А душа – це все на світі,
що потрібно для життя.

Ігор Калинець

Я радо йду у твій полон,
в зіниці звабливі і темні.
Із човників твоїх долонь
стікає сонця мед на мене.

І виростає маєво густе,
ростуть над нами дивні трави.
І пахнеш ти, як синій степ,
омитий свіжими вітрами…

А потім понесеш в очах,
в зіницях
радість невгасиму,
що в травах
травень нас звінчав,
що дав нам сподівання сина.

Сергій Жадан

Торкатись так, як торкаються книг.                                                                         Перших рядків протоптаний сніг.
Зимова сповільнюється течія.
Хто це читає тебе? Це я.

Хто це читає тебе, як вірш?
Облиш, говориш, просиш, облиш.
Останні з прочитаних таємниць –
гострі метафори твоїх ключиць.

Читати родимки і хребці
кольору олова в молоці,
Брайль, прочитаний навмання,
пальців отримане знання.

Вчи мене, Брайле, свідчи, учи.
Мов книгу, читати її вночі.
Теплих вен її довгий шов,
список тих, хто від неї пішов.

Як торкаються сторінок,
списаних іменами жінок,
знайдених в шафах записників,
з адресами зраджених чоловіків.

Це я читаю тебе, як письмо,
це я говорю до тебе – пітьмо,
граматико зчитаних передпліч,
шрифтів твоїх вереснева ніч.

Мово, якою я мовчу,
мово дихання і плачу,
мово ліній на тихій руці.
Сидять при столі мовчазні читці.

Ніхто не скаже,ніхто не здасть.
Зчитують книгу твоїх зап’ясть.
Зчитують шрамів родинні листи.
Це ти, говорять, боже, це ти.

Це ти являєш тканину письма,
з якої прописується зима,
в яку врізаються навесні
літери – приголосні і голосні.

Це ти даєш імена, це ти
виводиш, мов світло з темноти,
голоси із глибоких мовчань.
Я не розумію твоїх повчань.
Граматико подиву і зими.
Хто це кохає всю ніч? Це ми.
Повільно дочитую до кінця.
Світло торкається її лиця.

Микола Вінграновський

Це ти? Це ти. Спасибі… Я журюсь.
Проходь. Сідай. У дні оці і ночі
Вчорашніми очима я дивлюсь
В твої сьогоднішні передвечірні очі.
Чим ти збентежена?.. Оце я тут живу.
Отут я видумав себе й тебе для тебе.
Отут я серце виняньчив для неба,
Не знаючи тоді, що небом назову.
Тепер послухай: з нашого жалю
Тепер залишились одні слабкі півзвуки.
Любові нашої обличчя не люблю.
Її обличчя – то обличчя муки…
Кажу ж, кажу ж у звітреному сні
У зимі, в осені, у літі, у весні:
Весною, літом, восени, зимою
Дві білих пісні рук твоїх зі мною.
Ти – ранок мій, ти – південь мій і вечір.
Ти – ніч моя… Хоч все на світі – втеча!

Платон Воронько

Мені приснилась та білява,
Що у чернечому гаю
Спливла з туману, мов уява,
І душу вразила мою
Простими, ніжними словами.
Текла ріка між островами
І підмивала явори.
Багато літ з тії пори
Пройшло в минуле.
Промайнули
Юнацькі весни мандрівні,
Столиці, слободи, аули —
Аж до війни.
І на війні
Вона приснилася мені
Або привиділась —
Не знаю.
Вночі лежав я серед гаю,
І кров холола на льоду.
Тоді почулось:
— Бачу, знаю!
Іду, іду!
Лечу, лечу!
Сльозами рану омочу...
І підійшла моя білява,
То був не сон і не уява —
Вона сестрою підійшла.
Цілющі сльози пролила
На рвану рану вогневу.
І я живу.

Юрко Іздрик

Я жив би з тобою на дикому острові
чи в затінку кришталевої люстри
бо жити з тобою — нормально і просто
й життя не минає пусто

і ранок завжди обіцяє зустріч
а вечір завжди натякає на більше
і в мозку на смітниках і пустищах
цвітуть і буяють вірші

густішає чай і вариться кава
контрольні дві сигарети
все співпадаює цілком нелукаво —
знаки предмети прикмети

все випадає зі схем і матриць
і йде за козиром козир
ми виграємо найважчу з партій
і переходимо в прозу

і проживаєм життя словами
буквами числами фразами
нуль розділових знаків між нами —
ми завше пишемось разом.

Павло Тичина

О панно Інно, панно Інно!
Я — сам. Вікно. Сніги...
Сестру я Вашу так любив —
Дитинно, злотоцінно.
Любив? — Давно. Цвіли луги...
О люба Інно, ніжна Iнно,
Любові усміх квітне раз — ще й тлінно.
Сніги, сніги, сніги...
Я Ваші очі пам'ятаю,
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Я Вам чужий — я знаю.
А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом — небо... шепіт гаю...
О ні, то очі Ваші.— Я ридаю.
Сестра чи Ви? — Любив..

Олександр Ірванець

А я тебе кидаю
В світі такому холодному.
Всі клятви й обіцянки
Раптом упали в ціні.

І тільки два слова,
Два слова сумління колотимуть:
Пробачиш мені?
Моя мила, пробачиш мені?

Пробач мені, мила,
Яви свою милість, пробач мені.
Звільни мою душу
Від того, що так їй пече.

Тому ми й прощання
Назвали останнім побаченням,
Щоб мати надію —
А раптом побачимось ще.

Але ти мовчиш.
Головою печально похитуєш
І стук твоїх кроків
Відлунює в скроні мої:

«Навіщо ти кидаєш милу,
На-ві-що ти ки-да-єш?
Це ж, може, остання любов,
Тож не кидай її!…»

Останні вагання
Змиває і злизує злива.
Останніх благань
Благенькі блакитні вогні.

А я тебе кидаю,
Я тебе кидаю, мила,
Мов круг рятувальний,

Якого хтось кинув мені.

#Акція " Подаруй бібліотеці книгу " #пост_подяка

14 лютого – Міжнародний день дарування книг. Книжкове свято відзначається з 2012 року у понад 30 країнах світу. Головна ідея свята – надихати людей дарувати хороші книги та продемонструвати, що книга залишається актуальним подарунком і не втрачає своєї цінності, навіть у час високих технологій.

Міжнародний день дарування книг – це особливий день для всіх книголюбів, для всіх, хто не може прожити, не прочитавши сторінки. Книга – найкращий подарунок. Книга навчає, розвиває, надихає, підтримує, дарує спокій. Книга – це про тепло обіймів, радісну посмішку на вустах, про біль від втрати і розчарування, жагучу пристрасть і вірну дружбу, мрії і сподівання.

Друзі, долучайтеся до святкування – даруйте книги друзям, рідним, Бібліотеці! Можливо, ваша книга стане для когось джерелом натхнення, яскравих емоцій та заспокоїть душу від тривожного сьогодення.

Дегустація книжкових новинок

Нові книги в бібліотеці - радість для всіх, і бібліотекарів, і читачів. Адже кожна нова книга - це завжди подія та нове знайомство. Це яскраві видання на будь-який смак. Завдяки фінансовій підтримці місцевої влади, наш книжковий фонд поповнився на 89 примірників чудових книг, які з нетерпінням чекають на зустріч зі своїми читачами. Адже кожна прочитана книга — це не лише пам’ять, а й критичне мислення.
Запрошуємо всіх любителів книг до бібліотеки ознайомитися з новинками та обрати книгу до душі.

 Кажуть, що читання — це не шлях від точки А до точки Б, а справжній лабіринт. Тут за кожним поворотом сторінки ховається нова теорія, забутий факт або гострий парадокс, тож запрошуємо вас не просто споживати інформацію, а шукати істину між рядків.

      

                 

Змінюйте жанри бо істина не десь поруч — вона в кожній прочитаній книзі, яка змусила вас замислитися. Нехай ваш внутрішній компас завжди веде до мудрих відповідей.