"Кращі фільми для дітей" (кінофреш)

Хто не любить мультфільми? Мабуть не має такої людини!

«Козаки. Навколо світу» — український анімаційний телесеріал, знятий Мариною Медвідь на основі персонажів серії короткометражних анімаційних фільмів. Прем'єра серіалу відбулась 14 жовтня 2018 року на телеканалі «1+1». Телесеріал розповідає про трьох запорозьких козаків Ока, Грая і Тура, які подорожують країнами світу.

Запорозькі козаки Око, Грай та Тур — відвідують Австралію, Індію й Америку, відкриваючи культурні та знакові особливості цих країн. Потрапляючи в різні пригоди, козаки вигадують загальновідомі символи саме цих країн.

Від перегляду мультфільму діти отримали позитивні емоції та незабутні враження, про що свідчили радість в очах і щирі дитячі усмішки.

"Книгу відкриваємо - в казку завітаємо" (казкова мандрівка)

Сьогодні на гостини до казки завітали наші найменші користувачі - вихованці КЗДО "Сонечко" разом з своїми вихователями Олесею Трохімчук, Лесею Олекса та Людмилою Бурчин.

Добра, мудра, чарівна казка завжди була в пошані. Її із задоволенням слухають і діти, і дорослі. З перших днів дитинства нас супроводжують казки і їх герої.

Казка – це дитинство людства і його мудрість. Друзі, читайте і слухайте казки, легенди, пісні, прислів’я, приказки, притчі... Нехай вони ідуть по світу, нехай живуть серед нас, сіють доброту і мудрість, навчають, як треба по правді жити.

Казка – це світ чарівний та незванний,

Казка – це диво,сповнене краси.

Поринуть в казку це ж бо так цікаво,

Це справді свято, радість для душі.

"Читай як я, читай зі мною, читай краще мене"

"Березень. Читають всі!" Ідея проведення Дня читання – 20 березня – народилась у працівників Львівської обласної бібліотеки для дітей, і ця акція вже стала доброю традицією на Львівщині.

Цього року святкуємо 65-річчя від дня народження Галини Вдовиченко, тому й вибір книги невипадковий. З учнями 5 - го класу дружно читаємо оповідання "Найдовші вуса".

Читання вголос – річ надзвичайно корисна. Воно стимулює розвиток мозку, наповнює словниковий запас, розвиває дитячу увагу й уяву, залучає візуальне та слухове сприйняття. Тож читаймо разом, читаймо більше.

Завжди актуальна, жива, безконечна: Леся Українка

Творчо та пізнавально пройшов бібліотечний урок, на якому бібліотекар розповіла про дитинство і юність письменниці, про твори, які написала Леся Українка для дітей. Діти по черзі читали вірші. Особлива увага була присвячена дуже повчальній казці про нерозумного горобчика, котрий дуже хотів навчитися розуму "Біда навчить".

Неоціненний творчий спадок, життєві принципи і сила духу славетної Лесі Українки завжди будуть у пам’яті кожного українця. Її ім’я уособлює саму Україну.

З днем українського добровольця!

Ті, хто пожертвував своїм спокоєм і полишив минуле життя заради миру.

Найсмілівіші, найвідважніші люди, ви - приклад для наслідування. Всі ви, кожен - є символами української незламності, рішучості і сили волі. Схиляємо голови перед вашою жертовністю. Завдяки вам Україна встояла.

Відзначення Дня українського добровольця встановлено Постановою Верховної Ради України від 17 січня 2017 року № 1822-VII на вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві, посиленню суспільної уваги і турботи до учасників добровольчих формувань та на підтримку ініціативи громадськості.

Події Революції Гідності, початок у 2014 році сучасної російсько-української війни та спротив нашого народу повномасштабному вторгненню рф 24 лютого 2022 року показали, що воїни доброї волі в Україні – непоодинокі. Добровольчий рух – один з феноменів українського суспільства. Одна з наших суперсил.

У важкі моменти добровольці підтримали та посилили українську армію.

Починаючи з 2014 року у військо масово йшли найкращі. Люди, які мали здобутки та перспективи у цивільному житті, залишали бізнес і родини, наукові досягнення, успішну карʼєру в різних сферах або переривали своє подальше проживання в інших країнах та добровільно йшли на поле бою, щоб захистити Україну. Вони ризикували та ризикують собою заради нас. Чимало з них героїчно віддали свої життя заради наближення Перемоги.

Дата відзначення Дня українських добровольців – 14 березня – обрана не випадково. Саме цього дня у 2014 році на тренувальну базу в Нових Петрівцях з Майдану Незалежності вирушили перші 500 бійців-добровольців Самооборони Майдану для формування першого добровольчого батальйону. Чоловіки й жінки самоорганізувалися та вирушили на схід України – на захист нашої держави та її суверенітету.

Навесні того ж року виникла низка добровольчих формувань – як поза державними структурами, так і при облдержадміністраціях, Нацгвардії, поліції.

Тоді, у 2014 році, добровольчі батальйони дали змогу провести мобілізацію, відтак по суті врятували Українську державність від загибелі.

Під час збройної агресії рф на сході України в оборонних і наступальних операціях проти ворога брали участь бійці батальйонів і полків «Азов», «Донбас», «Дніпро-1», Добровольчого українського корпусу (ДУК), батальйону ОУН та інших підрозділів. Загалом у боях 2014–2015 років російсько-української війни брали участь майже 40 добровольчих батальйонів. Більшість із них згодом трансформувалися у військові частини силових структур.

Наступний потужний сплеск масового добровольчого руху відбувся наприкінці 2021 – на початку 2022 років. На тлі загострення загрози з боку країни-агресора в Україні формувалися підрозділи територіальної оборони. А після 24 лютого 2022 року відповіддю на повномасштабне вторгнення рф в Україну став зокрема масовий добровольчий рух. З перших годин повномасштабної війни люди просто заполонили територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Сотні тисяч українців добровільно стали на захист Батьківщини, вступаючи до лав Збройних Сил України та територіальної оборони. Десятки тисяч для цього повернулися з-за кордону. Серед тих, хто добровільно взяв у руки зброю, – відомі спортсмени, зірки, люди різних професій.

До українських добровольців - захисників своєї Батьківщини доєдналися іноземці. Українська держава закликала їх спільно боротися за мир і демократію у Європі та всьому світі.
 

Нині добровольцем став увесь Український народ: ті, хто прийшов до центрів комплектування та поповнив ряди Збройних Сил України; ті, хто став до лав територіальної оборони; ті, хто всіляко допомагає захисникам і готовий стати до їхніх лав завтра.

Наша готовність стати на захист України є вирішальною запорукою майбутньої спільної Перемоги, здобуття якої не можна собі уявити без внеску українських добровольців - символу звитяги, самопожертви та героїзму.

"Торкнись поезії Тараса"

... Свою Україну любіть, 

Любіть її... Во врем'я люте, 

В останню тяжкую минуту 

За неї Господа моліть. 

Т Шевченко

У цих словах нашого незабутнього Кобзаря - весь зміст його нелегкого, але яскравого життя. Любити свою Україну, свій народ, всім своїм життям приносити користь людям - такий приклад залишив Тарас Шевченко всім наступним поколінням українців. Та й не тільки українців. "Я вперше зрозумів з його слів, як треба любити Батьківщину і свій народ" - ці слова належать видатному грузинському поету Акакію Церетелі.

Щороку, в березні, Україна відзначає дні, які в народі називають "шевченківськими".

9 і 10 березня - день народження і день смерті поета. А між ними - ціле людське життя. Недовге життя - лишень 47 років. Саме стільки було відміряно Шевченку долею. З них - 24 роки - у кріпацькій неволі, 10 - на засланні, 13 років залишилося йому на вільну працю.

3 березня - Всесвітній день дикої природи

Який великий і багатий світ, в якому ми живемо. Яка яскрава і різнобарвна природа навколо нас!

3 березня наша планета відзначає важливе екологічне свято – Всесвітній день дикої природи.

Дика природа – це невід’ємна частина нашої планети. Адже неможливо уявити світ без неповторних диких тварин та неймовірних рослин, непідвладних людині. Тому, захищати тварин і рослини в природному середовищі – завдання кожного з нас!

«Мандрівка до Книжкового царства» (екскурсія до бібліотеки)

Чарівний світ книг та бібліотеки відкрили для себе сьогодні вихованці КЗДО "Сонечко" разом з своїми вихователями Олесею Трохімчук, Лесею Олекса та Людмилою Бурчин, які дружно завітали на екскурсію до нашої бібілотеки.

Бібліотекар підготувала для відвідувачів цікаву розповідь про бібліотеку і правильне поводження з книгою. 

Адже книга в житті людини має величезне значення. І хоча для дітей сьогодні телевізори та комп’ютери займають перше місце, проте книга була і залишається головним джерелом знань. 

Всім діткам сподобалась екскурсія про, що свідчили їх посмішки та радісні оченята.

"Два роки важкої боротьби. Два роки сліз і горя"

Сьогодні два роки повномасштабної війни росії на українських землях.

Два роки Незламності.
Два роки Єдності.
Два роки важкої боротьби.
Два роки сліз і горя.

Нам давали два дні, два тижні, а ми захищаємо свою землю уже два роки.Низький уклін Збройним силам України за мужність, відвагу, стійкість, за те, що стримують ворожу навалу. Вічна пам'ять усім тим, хто загинув у цій важкій боротьбі за нашу державу. Ми повинні завжди пам'ятати, яку ціну заплачено...

Молимося... Віримо... Допомагаємо...
З Богом і Україною в серці!

Загиблі воїни – наші Герої

Баран Ігор Олегович

(16. 04. 1990 – 13. 06. 2023)

Ігор Баран народився 16 квітня 1990 року в м. Сокаль на Львівщині. Народився, коли вся Україна святкувала Воскресіння Христове.

 «Це був найщасливіший день в моєму житті. День, коли Бог дав мені найцінніший подарунок — сина» — згадує мати Ігоря. 

Він ріс допитливим і добрим хлопчиком. Коли пішов навчатися до школи, був дуже уважним, дисциплінованим учнем. Любив багато читати, особливо його цікавила історія нашої держави, її звитяги та невдачі. Тому не дивно, що історія стала його улюбленим предметом. Полюбляв також техніку. Його завжди цікавило, а що є в середині, з чого складається певний механізм. Його часто можна було побачити за ремонтом велосипеда чи автомобіля. Він був дуже щирим, сміливим і веселим, тож не дивно, що з дитинства мав багато друзів. Як і всі хлопчики, любив кататися на велосипеді, купатися, і особливо любив рибалити. Також обожнював відпочивати на природі. А любов до риболовлі в нього збереглася на все життя. 

«Ігор дуже швидко дорослішав, не по роках, — ніби поспішав жити. Хапався за все, хотів усе встигнути. Причому намагався все зробити сам. І за що не брався — все вмів робити» — кажуть рідні. Батьки намагалися прищепити хлопчині любов до землі, до праці, до всього живого. Тому його часто можна було побачити на полі або в саду, біля озера. Він дуже любив тварин, особливо свою кішку, яку назвав Кіра. «Кішка часто забігає у кімнату Ігоря, лягає на місце, де він любив сидіти, ніби чекає його повернення» — згадує тато. 

Ігор любив тихі ранки, місячні ночі, любив сонце і вітер, які ніжно торкалися його обличчя. Він був дуже чуйною людиною і вразливою, любив справедливість, вмів співчувати іншим. Після закінчення школи Ігор вступив до Львівського аграрного національного університету, який розміщений у місті Дубляни на спеціальність геодезія та землеустрій. Він не лише навчався, але одночасно працював. Дуже хотів допомогти своїм батькам. Хоч це було не легко, але юнак з цим справився і успішно закінчив вищий учбовий заклад. 

А далі трудові будні. До війни Ігор працював на меблевій фабриці «СОКМЕ». «Він дуже любив доглядати за своїм робочим місцем. Біля станка було завжди чисто, не було ні пилинки, ні папірця. Його завжди ставили у приклад» — згадують колеги по роботі. Все б було гаразд, якби не війна. Про війну Ігор дізнався від друзів і не на мить не розгубився. Разом з хлопцями пішов добровольцем до лав тероборони, а згодом, 23 березня 2022 року був призваний на військову службу, де понад рік був старшим навідником мінометного взводу мінометної батареї Військової частини А-7075, де до останнього подиху був вірний військовій присязі.

Один з побратимів розповідав: «Ігор був дуже хоробрим і відповідальним. Таким другом, який завжди підставить плече. Це дуже достойна людина. Він ніколи не показував що боїться і завжди йшов до останнього. У Ігоря була мрія — звільнити Україну від російської окупації, побачити її вільною, могутньою, процвітаючою». 

Побратими згадують: «Ігор був справжнім патріотом людиною життєрадісною, веселою, завжди був готовий прийти на допомогу. Він був щирим, користувався авторитетом та повагою серед своїх побратимів, він просто любив життя, мав багато захоплень, був хорошим другом, побратимом». Ми часто задаємо собі питання: Як може проста людина витримувати всі ті страхіття війни: розруху, голод, холод, смерть побратимів? 

Кожного тримає те, що є найдорожчим понад усе. Для Ігоря це була його донечка, його люба Даяна. Йому допомагала жити її посмішка, її дзвінкий голосочок, перші кроки, її обійми. Він дуже сумував за нею. Коли він про неї згадував, у голосі одразу з’явилися нотки ніжності й тепла. Він дуже засмучувався, що у нього не виходило приїхати додому, щоб побачити донечку. Але не судилося цьому здійснитися. 

13 червня 2023 року поблизу села Колісниківка Харківської області загинув наш земляк Ігор Олегович Баран. Плакало дощами небо… Стояла на колінах громада смт. Жвирки, яка 17 червня прощалася з вірним сином України, патріотом, героєм. Ігор віддав найдорожче – своє життя. Сьогодні він в обіймах Господа. Вічна і світла пам’ять Герою!

Томчишин Володимир Ярославович

(21. 02.1978 – 29. 10. 2022)

Томчишин Володимир Ярославович народився 21 лютого 1978 року в смт. Жвирка, що на Львівщині. Був випускником Жвирківської школи 1995 р. «За роки навчання в школі зарекомендував себе як старанний, дисциплінований, уважний та працелюбний учень. Мав навчальні досягнення достатнього рівня, захоплювався спортом. Мав хороший розумовий та фізичний розвиток. Користувався авторитетом серед товаришів, мав постійне коло друзів. Пізніше навчався у Львівському державному університеті внутрішніх справ. Працював у правоохоронних органах, а саме в Червоноградському міському відділі поліції, дослужив до звання капітана. Також працював на м’ясокомбінаті, а згодом у Сокальській виправній колонії управління ДДУПВП у Львівській області.

Його колега, Федик Роман, розповів про Героя детальніше: «Володимир Ярославович Томчишин прийшов працювати в виправну колонію на початку 2000-х років. Працював на різних посадах. Починав свою службу з посади начальника відділення соціально-виховної служби. На котрій за короткий термін своєю працею та складом характеру проявив себе хорошим спеціалістом. Володимиру було запропоновано посаду оперуповноваженого оперативного відділу установи, на що він дав свою згоду. В даний відділ установи був жорсткий відбір серед персоналу. Володя вирізнявся з-поміж інших своєю позицією, був цілеспрямований на результаті, чесно та якісно виконував дорученні йому завдання. Намагався завжди довести розпочату справу до кінця. При виконанні своїх посадових обов'язків він керувався чинним законодавством України, що приносило результати роботи, і Володимиру було запропоновано посаду старшого оперуповноваженого оперативного відділу установи, де він працював аж до звільнення із служби. Володимир Ярославович звільнився із служби у 2009 році за власним бажанням.»

У вільний час захоплювався мисливством. Був мобілізований в 2015 році в зону проведення АТО на Донбасі. З початком повномасштабного російського вторгнення в лютому 2022 року Володимир приєднався до лав територіальної оборони. Тоді він ще не знав, що ворог забере найдорожче що він мав – його життя. Згодом став бійцем 63-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Був гранатометником. Побратими називали його Том або Томік.

Солдат Володимир Томчишин загинув 29 жовтня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу села Берестове на Харківщині. Життя воїна обірвав ворожий артилерійський обстріл. Це сталось за день до його відпустки додому. Захиснику було 44 роки.

«Володя був військовим протягом усього свого життя. Хороша людина. З 2014 року був у зоні бойових дій. Загинув за Україну», – зазначила колишня дружина загиблого Ірина.

2 листопада жителі громади провели Героя «живим коридором» в останню путь. Поховали військовослужбовця з військовими почестями на місцевому цвинтарі смт. Жвирка.

У газеті «Голос з-над Бугу» був опублікований такий вірш, написаний поетесою Галиною Хохонь, присвячений пам’яті Героя Володимира Томчишина:

Вже здавалось, війна за плечима, 

 (Хоч її називали АТО)... 

 В мріях вже будувалась хатина, 

 І про смерть ще не думав ніхто. 

 Але ворог так підло і люто 

 Вдерся в хату, Украйну його. 

 Знов покликав туди чорний лютий,

 Де вирує пекельний вогонь. 

 Капітан був душею із домом, 

 Його дух бойовий не згасав. 

 Побратими же кликали Томом, 

 Як він рідну країну спасав.

Мужній, самовідданий. Коли в нашу країну прийшла страшна біда, він в числі перших взяв в руки зброю, щоби захистити свій край та територіальну цілісність і незалежність України. У Володимира залишилися мама Галина Петрівна, син Ярослав, доньки Софія та Меланія. Боляче усвідомлювати, що війна забирає сильних духом, світлих і порядних людей. Тих, хто є гордістю громади і надійною опорою для своїх близьких.

27 серпня 2023 року у селі Забужжя відкрили і освятили пам’ятник Героям-землякам, які загинули у війні з російськими загарбниками. На платформі пам’яті Меморіалі загиблих у цій війні є і портрет та інформація про Володимира Томчишина, оскільки він проживав останні свої мирні роки в селі Опільсько.

Шутовський Сергій Миколайович

(19. 11. 1977 – 09. 10. 2023)

Шутовський Сергій Миколайович, народився 19 листопада 1977 року в місті Сокаль. Ще зовсім маленьким Сергій з батьками переїхали до Монголії, де батько, Микола Федорович, служив. Там вони прожили п’ять років. Мама Сергія – Ольга Михайлівна розповідає, що хлопчик зростав добрим та чемним, грався з іншими дітками і ніколи їх не ображав. Тому, коли через чотири роки, у Сергія народився брат – Сашко, він залюбки допомагав батькам з ним. На той час, коли хлопцю довелось йти до школи родина переїхала у місто Енгельс, що в росії. Там він і пішов у школу та провчився три роки. Згодом, у 1986 році, сім’я Шутовських переїхала в Україну на постійне місце проживання. Тут Сергій навчався в Жвирківській школі. Після школи навчався в училищі, а згодом пішов до війська.

Мама Героя згадує ті часи так: «То були важкі роки, коли Україна тільки здобула незалежність, а дідівщина ще процвітала. Почався поділ на «західників» та «бандерівців». Служба в Сергійка не була легкою, але він відслужив та повернувся додому». Після цього Сергій почав їздити на заробітки, аби заробити грошей, адже у нього вже була сім’я. Герой безмежно любив свою дружину та донечку –Анастасію. Коли в 2014-му році ворог напав на Україну Сергій встав на захист держави. В цей період він втратив брата Антона, який був йому ще другом. Він важко переніс цю втрату, оскільки особисто супроводжував брата в останню путь.. Важко переживав і втрати побратимів. Сергій рік прослужив в АТО, після чого повернувся додому, до сім’ї. Почав працювати на меблевій фабриці.

Зі спогадів мами, про те яким був Сергій у повсякденному житті: « Сергійко був добрим сином, чоловіком, татом. Коли провинився, то йому було достатньо сказати «ну-мам»- і я йому все пробачала. Він дуже шанував нас, як батьків, ніколи не підвищував голосу на нас , і намагався не вживати лайливих слів».

Коли розпочалось повномасштабне вторгнення росії в Україну - Сергій відразу пішов до військкомату. Його відправили на схід країни, де він служив старшим майстром відділення технічного обслуговування бронетанкової техніки взводу технічного забезпечення першого десантно – штурмового батальйону військової частини А- 0281. За весь час служби приїжджав додому лише два рази. Вперше, коли захворів його батько, а вдруге, коли батько помер.

Серце героя України перестало битися 9 жовтня 2023 року у важкому бою під Кліщіївкою, що у Донецькій області. Перед останнім боєм Сергій зателефонував мамі та сказав, що 5-6 днів з ним не буде зв’язку, аби ніхто не хвилювався. Також казав, що усіх любить, проте був стривожений, наче відчував щось лихе. На шостий день після цього прийшла страшна звістка з фронту – Сергій загинув. Загинув за наше майбутнє, за майбутнє України. Поховали героя в селі Забужжя, біля батька.

Вічна слава Сергію та всім Героям, які віддали своє життя за нас!

Ярослав Радевич - Винницький. Історія української мови

Ця книжка присвячена видатним науковцям, які причинилися до визнання, утвердження, розвитку української мови, захищали мовні права українців.

Це шляхетні особистості з південних і західних слов’ян, німців, євреїв, скандинавів та ін., які в ім’я правди, справедливості, загальнолюдських цінностей підтримували українців у їхньому бажанні жити повноцінним національно – мовним життям.

Ця книга для читачів, які цікавляться історичним шляхом української мови і ставленням до неї неукраїнців.

"Воїни Світла" (виставка - репортаж)

20 лютого 2014 року став днем початку нової історії нашої держави. Тоді Україна на повні груди вдихнула повітря, насичене горем і журбою… Нам завжди болітимуть їхні рани… Наші серця назавжди обпалені сльозами їхніх матерів і батьків, дружин і дітей, братів і сестер…

Небесну Сотню пам’ятатимуть завжди, про них обов’язково знатимуть прийдешні покоління, бо Герої не вмирають! Вони завше будуть у серцях людей.

В єднанні наша сила

Щороку 16 лютого в Україні на державному рівні відзначатимуть нове державне свято — День єднання.

А наша єдність нездоланна,
Бо в нас тече козацька кров.
За скільки літ нас не здолали,
А отже вистоїмо знов.

В єднанні наша сила!!! Ми сильні коли ми разом! Слава Україні та нашим захисникам!

Щиро дякуємо за подаровані книги!

Дарування – це рух душі, безкорисна щедрість та добра воля дарувальника.

Ми щиро і безмежно вдячні Володимиру Шостаку за подаровані книги та впевнені, що вони обов’язково знайдуть свого читача.

«Подаруй бібліотеці сучасну книгу»

Не валентинками єдиними. 14 лютого – це не тільки свято закоханих. Це ще й Міжнародний день дарування книг. Він об’єднує всіх, хто любить читати. Цього дня дарують книги друзям та незнайомцям, віддають їх бібліотекам, школам, дитячим будинкам, лікарням чи просто залишають твори друку у людних місцях.

Започаткувала цей День засновниця сайту дитячої книги американка Еммі Бродмур. Якось один із її трьох синів здивувався, чому в календарі немає дня, призначеного для дарування книжок один одному. Так завдяки дитячій цікавості зародилася ініціатива. Еммі підтримали родичі, знайомі, колеги, друзі з соціальних мереж. І вже невдовзі добра справа розійшлася по світу. В Україні вона теж прижилася.

10 химерних фактів про книги

• Страх від того, що у вас не залишиться що почитати, називають абібліофобією.
• До 18 століття в деяких бібліотеках книги прикріплювати до полиць ланцюгами. Вони були достатньо довгими, щоб відвідувачі могли комфортно читати, але не могли винести книгу з бібліотеки.
• Найдовше надруковане речення належить французу Віктору Гюго. У його романі "Знедолені" є речення, що складається із 823 слів.
• У японській мові існує слово «цундоку». Воно означає "накупити багато книг і не читати їх".
• Найпопулярнішим літературним персонажем поки що залишається Шерлок Холмс. Він частіше за інших ставав героєм кіно і телесеріалів.
• Приватна католицька школа в Нешвіллі (США) видалила зі своєї бібліотеки всі книги про Гаррі Поттера. Там заявили, що в них містяться "справжні прокляття і заклинання, які при читанні можуть викликати злих духів".
• Першою написаною книгою на друкарській машинці були «Пригоди Тома Сойєра» Марка Твена. Сам автор книги був не у захваті від машинки.
• Неконтрольоване бажання постійно нюхати старі книги, і отримувати від цього задоволення називають «бібліосмією».
• Британські вчені з університету Сассексу довели, що читання заспокоює краще, ніж прослуховування музики, прогулянка чи чашка гарячого чаю. Для того, щоб зменшити стрес, достатньо лише шести хвилин зосередженого читання. За це час скорочується серцебиття та полегшується м’язова напруга.
• Писати трилогію "Володар перснів" було для Дж. Р. Р. Толкіна виснажливо. 1200 сторінок він набирав двома пальцями. Інакше не вмів.

Приєднуйтесь до акції! Не залишайтесь байдужими – бібліотеці потрібні нові книги! Добрі справи робити приємно! Щиро вдячні за подарунки!

"Єдина магія, що ніколи не вмирає - це любов" (рандеву з книгою)

https://www.facebook.com/reel/891363806110711 

"Таємничий світ Жуля Верна" (віртуальна виставка книг)

https://drive.google.com/file/d/1pw4n1o6aBEQDlpFjjsRdYkyizJJDmpGm/view?usp=sharing

"Свобода в мережі. Як насправді працює інтернет"

Шановний читачу! Пропонуємо твоїй увазі книгу: "Свобода в мережі. Як насправді працює інтернет".

Як працює інтернет? Що дає змогу або заважає інформації «подорожувати» всесвітньою павутиною? Які дані користувача стають загальнодоступними, коли він входить в інтернет? А хто взагалі і до якої міри контролює глобальну мережу? І як розподілена влада над децентралізованим інтернетом? Відповіді на всі ці запитання ви дізнаєтеся із «котячого» путівника про роботу з інтернетом, а дотепні малюнки допоможуть краще уявити, як функціонує глобальний віртуальний світ. Ця книжка буде корисною тим, хто хоче дізнатися, якою є базова інфраструктура інтернету і як вона функціонує, а також користувачам технологіями, тобто майже усім.

Ілюстрований посібник з протоколів, конфіденційності, цензури й адміністрування — Віталій Мороз, консультант з цифрових технологій, eQualitie.

«Мужність залишається в віках» (день пам’яті)

В бібліотеці пройшов день історичної пам’яті «Мужність залишається в віках». Читачі з цікавістю прослухали про перебіг подій столітньої давності. Оглянули підбірку літератури та мали можливість прочитати книги, в яких описані ці трагічні події. 

Адже юнаки, які пожертвували своїм життям заради України, стали легендою для наступних поколінь борців за незалежність в 1940 - 1950 - ті, 1960 - 1980 - ті роки. Вони є прикладом для молоді - тому що були такими ж завзятими тоді, у 1918 - му, як ті, кого ми назвали кіборгами, в 2014 - 2015. Вони, герої Крут, були першими кіборгами у нашій історії. І в нашій пам’яті вони назавжди залишаться вічно молодими героями.

Після перегляду документального фільму «Пам’ятай про Крути» всі присутні дійшли до висновку: не можна викреслити з людської пам’яті той великий та безсмертний подвиг юних студентів, що захищали українську державність , поклавши на її вівтар найцінніше – власне життя.

«Голокост: невідомі віхи історії» (історична довідка)

27 січня, у день звільнення в'язнів найбільшого нацистського табору Освенцим, у світі вшановують пам'ять жертв Голокосту. У період Другої світової війни геноцид, влаштований нацистським режимом, призвів до знищення третини усіх євреїв у світі та представників низки інших національностей. 

Голокост був задуманий та спланований нацистсько-німецьким режимом на чолі з Адольфом Гітлером. Вони стверджували, що німецькі євреї зрадили Німеччину під час Першої світової війни та несуть відповідальність за її поразку.

Нацисти ідентифікували євреїв за звичайними записами. Вони використовували записи перепису населення, податкові декларації, списки членів синагог, парафіяльні записи (для звернених євреїв) тощо.

Євреям наказали носити позначку на одягу – так звану "жовту зірку Давида". Їх виселяли з власних будинків та переселяли у гетто, де вони мали жити ізольовано від іншого населення. Також євреїв використовували як робочу силу на фабриках та виробництвах тощо.

Нацистська влада створювала на окупованих територіях концтабори, де ув’язнювала євреїв та інші народи. Часто розташовані в передмістях великих міст, табори були дуже наочним показником готовності нацистського режиму застосовувати насильство і терор. Ув'язнені в концентраційних таборах перебували в нелюдських умовах і піддавалися тортурам, голоду, а в деяких таборах — медичним експериментам.

Перший з цих таборів був відкритий в Дахау, неподалік від Мюнхена в Баварії, в березні 1933 року. Однак тоді там ув’язнювали комуністів, соціалістів, злочинців тощо. Потім були відкриті табори у Треблінці, Освенцимі, Вестерборку тощо.

"Треблінка" – відомий як "табір смерті", в якому майже не було ніякої інфраструктури, крім газових камер, житлових приміщень СС і приміщень для сортування речей убитих.

Табір у Освенцимі був єдиною установою, де ув’язненим систематично робили татуювання з їхніми тюремними номерами, щоб полегшити їх ідентифікацію після смерті від голоду, хвороб або жорстокості в таборі.

Бабин Яр став один із місць масових вбивств євреїв та місцевих жителів. Приводом для різанини послужили два вибухи, в результаті яких був зруйнований німецький штаб і центр міста.

Лише 29-30 вересня 1941 року нацисти розстріляли понад 33 тисяч київських євреїв. Загальна кількість загиблих у Бабиному Яру з 1941 по 1943 рік, за різними оцінками, становить від 70 000 до 100 000 людей.

У липні 1944 році солдатами армії СРСР був звільнений Майданек. Наприкінці січня 1945 року звільнили Освенцим, а також концентраційні табори Гросс-Розен, Заксенгаузен, Равенсбрюк, Штуттгоф і Терезієнштадт в наступні місяці.

У квітні 1945 року охоронці СС відправили 20 тисяч жінок на "марш смерті" перед звільненням табору Равенсбрюк Червоною Армією 29-30 квітня 1945 року. Це був один із кількох "маршів смерті".

На заході американські війська звільнили Бухенвальд, Дахау, Дора-Міттельбау, Флоссенбюрг і Маутхаузен, серед інших таборів.

За інформацією Інституту національної пам’яті, у роки Другої світової війни жертвами нацистської політики, спрямованої на винищення народів та груп, які нацисти вважали неповноцінними, стали 6 мільйонів євреїв. З них 1,5 мільйона були з території сучасної України.

Більша частина фактичних вбивств євреїв під час Голокосту відбувалася в таборах смерті в окупованій Польщі, переслідування євреїв, їх виселення у гетто і депортація з їхніх будинків відбувалися на очах у їх неєврейських сусідів в містах та селищах по всій Європі.

Як повідомляє ЮНЕСКО, у Західній Європі внутрішні режими сприяли виявленню та затриманню євреїв, а в Східній Європі цивільне населення часто саме брало участь у вбивствах.

Після закінчення Другої світової війни Сполучені Штати, Великобританія, СРСР і Франція заснували Міжнародний військовий трибунал. У листопаді 1945 року вцілілі високопосадові чиновники Третього рейху постали перед судом в Нюрнберзі.

Серед них були Герман Герінг – віцеканцлер Гітлера та один з найвідоміших нацистських лідерів; міністр закордонних справ Йоахім фон Ріббентроп; Ганс Франк, генерал-губернатор окупованої нацистами Польщі; нацистський ідеолог Альфред Розенберг; і Ернст Кальтенбруннер, старший офіцер СС і глава Головного управління безпеки Рейху.

1 жовтня 1946 року 12 підсудних були засуджені до смертної кари, троє виправдані, а решта підсудних отримали тюремні терміни. Найважливіший обвинувачений, Герман Герінг, покінчив життя самогубством у своїй камері. Останнім померлим обвинуваченим в Нюрнберзі був Рудольф Гесс в тюрмі Шпандау в 1987 році.

Судові процеси над людьми, які були причетні до геноциду тривали роками й включали процес Ейхмана (Єрусалим, 1961); процес Освенцима (Франкфурт, Німеччина, 1953-1965); і випробування Клауса Барбі (Ліон, Франція, 1987 г.) Поля Тувье (Версаль, Франція, 1994 г.) і Моріса Папона (Бордо, Франція, 1998 г.)

Книги, які варто прочитати

В основу роману лягли спогади в`язня краківського гетто, приреченого на смерть і врятованого Шиндлером.

Успішний бізнесмен Оскар Шиндлер відкриває в Кракові фабрику з виготовлення посуду. Для нього євреї з гетто і табору Плашув — просто дешева робоча сила. Однак зовсім скоро він відчуває безмежну повагу та співчуття до своїх робітників. Коли людей з Плашува починають перевозити до Аушвіцу, Оскар за допомогою свого друга, Іцхака Штерна, складає список тих, кого він нібито бере на фабрику. До нього увійшли понад тисячу людей, приречених на смерть. Аби врятувати їх, Шиндлер не шкодував ані грошей, ані сил, ані часу.

💢💢💢💢💢💢💢💢💢

Кароліна Феррідей працює у Французькому консульстві у Нью-Йорку. Але її життя кардинально змінюється, коли гітлерівська армія вторгається до Польщі у вересні 1939 року, а невдовзі у 1940 році окуповує Францію.

Польська дівчина Кася Кужмерик розуміє, що її безтурботна молодість закінчилася, коли, після окупації Польщі нацистами, починає виконувати доручення підпільного руху опору. У напруженій атмосфері один хибний крок може мати згубні наслідки.

Для амбітної молодої німецької лікарки Герти Оберхойзер оголошення про роботу у перевиховному жіночому таборі здається квитком у нові професійні сфери. Але вона опиняється в пастці нацистського концтабору і стає однією з лікарів-злочинців, що робили досліди над живими людьми.

💢💢💢💢💢💢💢💢💢

«Танґо смерті» - один із кількох найзнаковіших романів часів Незалежності.

Події роману провідного українського письменника Юрія Винничука роз­гортаються у двох сюжетних зрізах.

 У довоєнному Львові та в часи Другої світової війни четверо друзів — українець, поляк, німець і єврей, батьки яких були бійцями армії УНР і загинули 1921 року під Базаром, — переживають різноманітні пригоди, закохуються, воюють, але за будь-яких катаклізмів не зраджу­ють своєї дружби.
Паралельно у наші дні відбуваються інші події з іншими героями, і лише в фіналі ці обидві сюжетні лінії, можливо, зійдуться...
«Це книга, яку мовби не читаєш, а живеш у ній».

💢💢💢💢💢💢💢💢💢

Ця книга - повна авторська версія знаменитого документального роману "Бабин Яр" про знищення єврейського населення Києва восени 1941 року.

Бабин яр - як тавро на руці у єврейського народу. Неможливо забути, неможливо усвідомити до кінця, але треба розібратися - що сталося у 1941-1943 роках у Києві.

Одна з найдокладніших і найчесніших книг про трагедію - автобіографічний роман "Бабин Яр" Анатолія Кузнєцова. Він же ліг в основу однойменного фільму, що прогримів свого часу на весь світ.