"Головна окраса українська Різдва" (народознавчий калейдоскоп)

Дім по-особливому затишний на Різдво: сповнений пахощів святкових страв та випічки, вогників гірлянд та свічок, запаху хвої, шуму балачок та сміху чи навпаки благоговійної тиші. Таким ми пам’ятаємо свято з дитинства.

Тоді цього було достатньо, та тепер з розпалом війни ми потребуємо більшого – глибинних символів, які, наче якорі, допомагають укоренити і втримати відчуття свята попри гупання вибухів і погані новини. Так у когось вдома із забуття повертається Миколай, у когось на люстрі поселяється солом’яний павук, а у інших на столі чільне місце вперше займає Дідух.

Дідух був не просто декоративним або символічним елементом українського Різдва. З нього й починався Святвечір. Якщо перша зірка на небі для давніх господарів була сигналом про те, що можна сідати за стіл, то внесення Дідуха означало, що підготовка до Вілії (інша назва Святвечора) вже завершена та можна лаштувати вечерю.

З приходом християнства на терени України ця віра нікуди не зникла, а лишень трансформувалася та нашарувалася – як і самі обряди. Тож не дивно, що традицію виготовляти і шанувати Дідуха дослідники пов’язують з дохристиянськими часами. Не дарма ж ще однією з назв Дідуха є Коляда – бог зимового сонця у язичників або ж у народознавстві богиня, що народила зимове сонце.

Давні українці свято вірили в духів. Душі померлих супроводжували їх упродовж всього життя, могли оберігати чи карати та завдавати шкоди. У цій прадавній вірі був один важливий і цінний момент: з духами можна було домовлятися і на це була спрямована левова частка усієї народної обрядовості.

Рай-Дідух найчастіше мав одну велику або три "ноги" – опори, на яких стояв сам сніп. Інколи їх могло бути 5 або ж 7. Колосся зв’язували разом джгутом із соломи або плетеними з соломи мотузками-косами.

У Дідуха могло бути кілька ярусів-поверхів. Щодо їх символічності (як і символічності кількості ніг) є багато версій. В одних йдеться про часи (теперішній, минулий та майбутній), в інших – про "світи" (земний та потойбічний), у пізніших, пов’язаних з християнством – символи Отця, Сина та Святого Духа.

Книга знаменитого українського етнографа Василя Скатуравського найбільш повне зібрання календарних свят українського народу. Автор щедро ділиться з читачем своїм знанням духовної культури нашого народу, традицій, фольклору, що сягає тисячоліть. Висока моральність предків, щира приязнь у стосунках, взаємодопомога, тонкий естетичний смак і культ пращурів - все це гідне наслідування нинішними поколіннями.