До Дня пам’яті жертв політичних репресій

 В Україні щороку у третю неділю травня відзначається День пам'яті жертв політичних репресій. Раніше репресованих згадували разом із жертвами голодоморів і лише в сумні 70-ті роковини Великого терору 1937-1938 рр. його жертви нарешті матимуть свій день вшанування, з чим можна привітати всю Україну та, особливо ще живих колишніх репресованих та родини безневинно загиблих.  У криваві жорна репресивної машини потрапили державні та інтелектуальні лідери народу, які були творцями і носіями ідей державності 1917-1918 рр.; українське селянство – першооснова нації, джерело її генетичного коду; творча еліта, яка уособлювала собою наше зростаюче культурне відродження, та духовенство.
За даними СБУ (архів документації щодо репресій 1314 томів і близько 500 тисяч кримінальних справ), у 1936 р. було заарештовано 15 717 осіб, 159 573 у 1937 р,106 096  у 1938 р, 11 744 особи  у 1939 р. Тільки за 1937 р. було розстріляно 16,5 тис. осіб. Загалом до вищої міри покарання було засуджено 55 тис. 646 осіб. Від загальної кількості заарештованих протягом 1937 р. українці становили 53% (84 тисячі 944 особи), поляки – 18,8%, німці -10,2%, росіяни - 8%, євреї - 2,5%. За соціальним складом найбільше було репресовано селян - 71 тисяча 452 особи (44,8 % від загальної кількості заарештованих), на другому місці інтелігенція і службовці - 68 тисяч 87 осіб (42,7 %). Робітників репресовано 2 тисячі 519 осіб (1,6 %), військовослужбовців-1 тисяча 873 особи (1,2 %), співробітників НКВС УРСР- 237 осіб(0,1 %). З них членів і кандидатів КПУ-6 518(4,1 %).
До кінця 1938 р. було арештовано майже все республіканське партійне керівництво.У 1938 р. Український уряд встиг повністю змінитися – звісно, не з власної волі – аж два рази. Деякий час Україна взагалі не мала голови Раднаркому, а в українському ЦК не існувало кворуму.
В урочищі Сандармох "в обычном месте расстрелов" на півдні Карелії напередодні 20-ї річниці Жовтневої революції, 27 жовтня та 1-4 листопада 1937 р. було виконано смертні вироки 1 111 в’язням Соловецького табору особливого призначення. Серед них близько300 були з України: історик Матвій Яворський, професор філології, поет-неокласик Микола Зеров, режисер Лесь Курбас, драматург Микола Куліш, міністр освіти УНРАнтон Крушельницький і його сини Остап (24 роки) та Богдан (31 рік), міністр фінансів УРСР Михайло Полоз, письменники Михайло Козоріз,Мирослав Ірчан, Олекса Слісаренко, Валер’ян Поліщук, Павло Филипович, Григорій Епік, Михайло Яловий,Валер’ян Підмогильний, Марко Вороний... Це були молоді та середнього віку люди, які ще створили б неоціненні духовні скарби, володіючи якими, українці стали б урівень з іншими цивілізованими народами. Дехто з них жив би й сьогодні. Сама присутність таких людей у суспільстві зробила б його кращим. Але постріли холоднокровного ката змінили хід української історії.