З Всесвітнім днем котів: історія свята і цікаві факти 🐾🐈🐈‍⬛ Коти бібліотечного світу

                                                                                                  «Бог створив кішку для того,                                                                                                           щоб    у людини був тигр,                                                                                                              якого    можна погладити  »                                                                                                                                              Віктор Гюго

Всесвітній день кішок - це неофіційне свято на честь кішок,  яке відзначається у всьому світі 8 серпня. У День кішки люди віддають данину вдячності цим тваринам за їхні заслуги та демонструють їм своє шанування і любов. Метою свята є не тільки вшанування пухнастих домосідів, але й привернення уваги до проблеми безпритульних котів і кішок.

Історія свята:

Ініціатором свята став 2002 року Міжнародний фонд Animal Welfare. У деяких країнах це свято відзначається в інші дні, наприклад у США Днем кішки є 29 жовтня, а в Японії - 22 лютого. Кожні три роки у другу неділю травня в Бельгії, в місті Іпр, проводиться котячий парад. В Італії 17 листопада святкується День чорного кота. В середні віки чорні коти винищувалися інквізицією, оскільки їх вважали помічниками диявола. Зараз італійці намагаються загладити провину перед ними і нагадати всім, що кішки друзі людей і ні в чому не винні.Крім "естетичного задоволення" (адже що може бути приємніше мурчал теплого друга, який лащиться у тебе на колінах) кішки виконують і низку корисних для людини функцій. Вони відмінно винищують гризунів, лікують деякі захворювання і навіть подовжують життя своєму господареві. Американськими лікарями було встановлено, що власники кішок на 40% рідше страждають від хвороб серця, також у них рідше трапляються інфаркти та інсульти. А англійські лікарі розробили цілу "кототерапію", за допомогою якої пропонують лікувати низку хвороб, зокрема - запалення суглобів і гінекологічні захворювання.

Цікаві факти про котів:

• Коти сплять у середньому 70% доби – більш як дві третини свого життя.
• У кожного кота свій унікальний відбиток носика – це як відбитки пальців у людей.
• В Японії є Храм кішок, побудований на честь 7 котів, які в 17 столітті служили японським воїнам.
• Коли у древнього єгиптянина вмирала кішка, вся родина сумували і голила собі брови.
• Коти дуже чутливі до вібрацій і можуть відчути землетрус на 15 хвилин раніше від людей.
• Найпопулярніша порода котів у світі – перська. Після них ідуть мейн-куни та сіамські.
• Вуха кішки складаються з 20 м'язів.                                        

Вітаємо всіх пухнастих муркотунів та людей, які їх люблять! Нехай у кожного котика буде теплий дім, смачна мисочка, лагідні руки та любляче серце поруч. А нашим домівкам нехай вони дарують затишок, радість і своє неповторне муркотіння.  Бережімо тих, хто довіряє нам безмежно. Нехай у світі буде більше доброти, турботи й любові до тварин! 

Коти бібліотечного світу

Напевно, немає більш граціозних створінь поряд з людиною, що привертають до себе увагу більше, ніж кішки. Їх брали з собою в походи видатні мандрівники та першовідкривачі, коти були неодмінними учасниками екіпажів на кораблях і ставали улюбленцями дослідницьких експедицій.

Не залишили їх поза увагою і бібліотеки. Традиція заводити котів у книгозбірнях походить ще з Давнього Єгипту та середньовічної Європи. Коти і кішки захищали і оберігали цінні манускрипти від гризунів, які завдавазначної шкоди документам. Коти були вправними мисливцями, водночас не давали нудьгувати хранителям і писцям книгозбірень. З часом змінилася техніка створення книжок, сховища стали більш придатними для зберігання книжкових скарбів, однак коти продовжують жити у бібліотеках. Вони, як і раніше, оберігають бібліотечні фонди, зустрічають читачів біля входу та створюють комфортну атмосферу, дозволяючи відвідувачам відчути затишок бібліотечного простору і зануритися у дивовижний книжковий світ. І наша бібліотека також не вийняток і має свого улюбленця, а у ці спекотні дні і не одного.

 Це Барік                                                                      Це   Джевеліна

Один із найбільш знаменитих бібліотечних котів – котик Дьюї, герой книжки Вікі Майрон «Дьюї. Кіт з бібліотеки, який здивував весь світ» (2008). Вікі Майрон чверть століття очолювала бібліотеку американського містечка Спенсер, штат Айова, примітною особливістю якої був рудий кіт на прізвисько «Дьюї Рідмор Букс» (англ. «Дьюї, читайте більше книг»). «Холодного ранку 18 січня 1988 року, в коробці з повернутими книгами бібліотекарі знайшли крихітне, напівзамерзле кошеня…» – розповідає бібліотекарка. Незабаром Дьюї став улюбленцем усіх відвідувачів, оскільки мав надзвичайно гостинний характер із радістю в

Книжка стала вельми популярною та посіла перше місце у списку бестселерів The New York Time 2008 року. Її головний герой – кіт, який надихав мешканців американської провінції, перетворив їхні сірі будні на яскраве свято.

Досить часто бібліотечні коти стають героями книжок та кінофільмів, їх образи увічнені у мистецтві та бібліотечному інтер'єрі. Так, мармурові леви Нью-Йоркської публічної бібліотеки символізують котячих як охоронців бібліотечних скарбів та літературних творів. Їх створив у 1911 році американський скульптор Едвард Поттер і спочатку їх прозвали Лео Астор та Лео Ленокс на честь меценатів-засновників бібліотеки Джона Джейкоба Астора та Джеймса Ленокса. А згодом дали нові імена — Терпіння і Сміливість. Уже понад 100 років ці великі коти зустрічають відвідувачів та виконують головне призначення будь-якого кота — сидять і викликають захоплення.

Кіт та книжка — гарний тандем. Так вважає бібліотекарка Філліс Лахті та її кіт Реджі із Публічної бібліотеки Браянта, штат Міннесота. У 1987 році вона заснувала Товариство бібліотечних котів (нині не існує) з метою заохочення, визнання та поваги до бібліотечних котів. Товариство включало десятки бібліотек, які обмінювалися інформацією про своїх котів і публікували інформаційний бюлетень про них. Зокрема, вийшла друком антологія «Cats, Librarians, and Libraries: Essays for and About the Library Cat Society» (1992), у якій надруковано невеличкі есе із життя бібліотечних котів.

Чарівний блиск прекрасних очей, м’який рух, гострі вушка, пухнастий хвостик, чудова грація, гордовита постава — це все про котів. Вони надихнули американського документаліста Гаррі Рома зняти фільм під назвою «Puss in Books: Adventures of the Library Cat» (1997) («Кошеня серед книжок: пригоди бібліотечного кота»). У фільмі – потішні історії з життя котів Америки, які блукають по стосах книжок, згортаються калачиком на колінах у користувачів та сплять на книжкових полицях. Серед героїв фільму – два шотландських висловухих котика Бейкер і Тейлор із Публічної бібліотеки штата Невада.

             Американська журналістка та письменниця Лінда Бартош-Доулі написала книжку «Library Cats: The History of Cats in Libraries» (2017) («Історія бібліотечних котів»). Авторка пише про те, як з плином часу бібліотечні коти стали чимось більшим, ніж відданими мишоловами, вони стали талісманом книгозбірень та пухнастими друзями бібліотекарів. У виданні розповідається про бібліотечних котів минулого, зокрема: Крістофера з бібліотеки Гарвардського коледжу в Массачусетсі (1890-ті); Портія з Портлендської публічної бібліотеки штату Орегон (1900-ті); Кім з Локпортської публічної бібліотеки в Нью-Йорку (1920-ті); Панкі з публічної бібліотеки Моберлі в Міссурі (1930-ті); Райлі з публічної бібліотеки Ель-Пасо в Техасі (1940-ті) та ін. У книзі згадуються понад 150 імен бібліотечних котів світу.

Окремі сторінки інтернет-ресурсу про котів «Purr and Fur» присвячені бібліотечним котам світу різних років. На сайті можна знайти біографічні довідки «книжкових» котів Америки, Канади, Нової Зеландії, Англії, Німеччини, Італії, Ірландії, Польщі. Серед них – українська кішечка Юлія з Миколаївської дитячої бібліотеки.



У Кременчуцькій центральній міській бібліотеці живе рудий пухнастик Рудунчик – Рудий Панько. Інна Хмелик, завідувачка відділу абонементу, говорить, що «він нам закликає читачів. Коли сидить на порозі, то діти не проходять повз. А потім з батьками заходять в бібліотеку і стають користувачами…»

Ще одна пухнаста знаменитість Кременчука живе в Міському палаці культури. Кішечка Мася – улюблениця всіх працівників і артистів. У соцмережах чимало відео з нею, і можна впевнено сказати, що вона – володарка гримерок і сцени палацу.



На Хмельниччині бібліотечний кіт став героєм спецрепортажу, який показали у новинах. Кіт-книголюб оселився у містечку Дунаївці десять років тому і став улюбленцем бібліотекарів і читачів.

Дивний вусатик щодня приходить до Луцької бібліотеки-філії №6. За словами бібліотекарів, кіт протягом дня ходить по залах, щось видивляється, перевіряє, зазирає у читацькі формуляри та каталожні ящики. А наприкінці дня котик йде зі свого "робочого місця". Працівники бібліотеки зізнаються, що й гадки не мають, куди на ніч іде кіт.

Бібліотеки Полтавської міської централізованої бібліотечної системи часто відвідують вусато-пухнасті муркотливі читачі зі своїми читачами-господарями. Коти відвідують заходи (презентації, виставки) та завжди чемно поводять себе.

Коти допомагають створити спокійну атмосферу в читальних залах, з ними охоче спілкуються відвідувачі. Варто лише присісти, як одразу на колінах з’являється кіт і починає муркотіти. Бібліотечні коти стають символами книгозбірень і відіграють важливу роль у маркетингу та промоції гарного іміджу бібліотеки.
 

Приміром, у 2017 році Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка оголосив конкурс на заміщення вакантної посади музейного кота. В оголошенні йшлося про те, що пропозиція серйозна і досить термінова. До майбутніх претендентів на посаду було висунуто декілька обов’язкових вимог, принциповою з яких був рудий колір хутра, адже саме такий кіт був у Івана Франка. Оскільки таке оголошення викликало несподіваний ажіотаж у ЗМІ, адміністрація Музею та директор Богдан Тихолоз нагадують, що «музейні коти - поширена світова практика (згадаймо бодай знаменитий "котячий спецзагін" Британського музею), а для Франка ці шляхетні тварини мали особливе значення. Зокрема, за спогадами доньки письменника Анни, "великий жовтий кіт з зеленими очима, що його ми трохи побоювалися, сприятелювався тільки з татом, і як тільки тато сідав за стіл писати, лягав у тата на карку й муркотів голосно якимсь дивним муркотанням, особливо вечором і вночі"».

На посаду музейного кота претендували 20 кандидатів зі Львова, Києва, Івано-Франківська, Харкова та Житомира. Працівники музею шляхом голосування обрали рудого котика і назвали його Мурликою, як у "Лисі Микиті" Івана Франка.

                        

Затишний бібліотечний дворик Одеської національної наукової бібліотеки також став домівкою для багатьох пухнастиків. Вони справжні охоронці бібліотечного простору і добрі друзі співробітників та відвідувачів. До речі, під час екскурсій бібліотекою вони щиро зустрічають і розважають гостей. Хоч раз побавившись із бібліотечним котом,ніхто не залишається байдужим

  

Усі пам’ятають норовливу сіро-блакитну пухнасту героїню багатьох телевізійних сюжетів Ксюшу, чорно-білу Алісу – любительку каталожних карток; харизматичного Сміта, закоханого в іноземну літературу… А нині котяче сімейство очолює патріарх Семен – велетенський рудий кіт. Захоплення викликає красуня Ванесса – мінлива чуйна душа, граціозна Шанель з прекрасними смарагдовими очами, інтелігентний Гіві, сміливий розбишака Жорж та інші муркотики. У кожного з них свій характер і своя «котяча» історія. Тендітним дотиком вони торкаються струн людської душі і залишають сліди своїх пухнастих лапок у наших серцях.

                                           

Усіх котолюбів вітаємо з Днем їх улюбленців та запрошуємо до читання.