Улас Самчук: "Гомер" українського степу, який задокументував наше пекло

Бувають письменники, які просто розповідають історії, а бувають ті, хто стає пам’яттю цілої нації. Уласа Самчука називали "Гомером ХХ століття". Поки інші мовчали від страху або заціпеніння, він брав перо і фіксував усе: від спокійного побуту волинського села до кривавих жорнів Голодомору та Другої світової війни.
Для нашого "Архіву" це історія про людину, яка не побоялася зазирнути в очі смерті, щоб ми сьогодні знали правду.
"Марія': Книга, яку боялися читати вголос.
Головний подвиг Самчука це роман "Марія" (1934). Це був перший у світі твір про Голодомор, написаний по гарячих слідах. У той час, як радянська пропаганда переконувала світ у "щасливому житті селян", Самчук розповів історію однієї жінки, життя якої згорає разом із країною. Це страшна, автентична і неймовірно болюча книга. Вона була заборонена в срср десятиліттями, бо правда, яку зафіксував Улас, була смертельною для режиму.
Між двома вогнями: Рівне та еміграція.
Під час Другої світової війни Самчук опинився в епіцентрі подій. У Рівному він редагував газету "Волинь", намагаючись через неї пробудити національну свідомість українців під німецькою окупацією. Це був небезпечний шлях по лезу ножа: він критикував і більшовиків, і нацистів, за що врешті потрапив до німецької в’язниці, а згодом був змушений тікати на Захід. Він прожив довге життя в Канаді, але його думки ні на хвилину не залишали рідну землю.
Чому його ім'я в "Таємничому Архіві"?
Ми занесли Уласа Самчука до нашого списку як літописця української трагедії та незламності. Він володів дивовижним даром - бачити масштаб подій там, де інші бачили лише хаос. Його трилогія "Волинь" принесла йому номінацію на Нобелівську премію з літератури у 1980 році, і хоча він її не отримав, для українців він назавжди залишився тим, хто вивів нашу літературу на гомерівський рівень. Його "архівне" значення полягає у фіксації правди про Голодомор у той момент, коли світ хотів бути сліпим. Він був одним з перших, хто дав голос мільйонам замучених голодом, і зробив це так потужно, що ці слова неможливо забути. Самчук це міст між втраченою Україною початку століття та нами теперішніми, символ того, що навіть у найтемніші часи письменник має залишатися свідком.
Цікавий факт: Улас Самчук був людиною надзвичайної дисципліни. Навіть в еміграції, у важких умовах, він щодня сідав за стіл і писав кілька сторінок. Він вірив, що якщо він не запише історію свого покоління, вона зникне назавжди.