"Похорон, що став вогнем спротиву"(цей день в історії України)

 

22 травня 1979 року Львів перетворився на місто спротиву, Україна прощалась із композитором, поетом, співаком Володимиром Івасюком. Поховання перетворилося у великий протест 18 травня 1979 року його тіло було знайдене повішеним у Брюховицькому лісі. Після телефонного виклику вийшов з будинку і більше не повернувся.

 Незважаючи на протидію з боку компартії і комсомолу, які вигадали того дня у Львові різні заходи у навчальних закладах та на підприємствах, люди прибули з різних міст, щоб провести в останню путь митця.

Тисячі українців їхали до Львова з різних міст, часто без квитків, переходячи з вагона у вагон, лише щоб провести в останню путь автора «Червоної рути». Людей було стільки, що вони стояли на балконах, сиділи на деревах і дахах будинків. Декому з них довелося відповісти потім за свою участь у церемонії. Автора пісень «Червона рута», «Водограй», «Я піду в далекі гори» та інших поховали на Личаківському цвинтарі.

Коли ховали Володимира Івасюка — комуністична влада боялася не мертвого композитора,вона боялася людей. Від самого дому — до Личаківського цвинтаря Домовину з тілом композитора друзі несли на раменах. Вздовж дороги стояли люди, тримаючись за руки.Це був уже не просто похорон - це був мовчазний бунт українців проти системи, яка боялася навіть пісень. Особливо символічно, що портрет Івасюка несла молода дівчина у чорній борщівській сорочці — замість Софії Ротару, яка не приїхала. І в тому образі були не лише біль і скорбота, а й непокора. 

Понад сто пісень, зібрані й оброблені народні пісні, музика до вистав, камерні твори залишив після себе 30-річний Володимир Івасюк. Від часу поховання митця його творчість була неофіційно заборонена. Друзі, попри це, виконували його пісні, і «Червона рута», «Водограй» звучали на концертах і в помешканнях. Минають роки вже і радянського союзу не стало, а пісні Івасюка співають мільйони.