" Пам’ятаймо тих, завдяки кому ми живемо".

 

7 березня Україна втратила людину, ім’я якої стало символом мужності для тисяч військових. Його знали на фронті, про нього говорили побратими, за ним ішли в бій. Для більшості він був просто Да Вінчі. Насправді ж його звали Дмитро Коцюбайло.

Він народився на Івано-Франківщині, у селі Задністрянське. У юності любив малювати, захоплювався мистецтвом і мріяв стати художником. Саме тому й обрав для себе позивний — Да Вінчі. Але доля намалювала для нього зовсім інше полотно — полотно війни.

Після Революції Гідності Дмитро добровольцем пішов на фронт. Йому було лише 18 років. Тоді, коли для більшості молодих людей життя тільки починалося, для нього почалася боротьба за Україну.

Карлівка, Піски, Авдіївка, Савур-Могила, Старогнатівка — через ці гарячі точки він пройшов ще в перші роки війни. Саме там формувався характер командира, який ніколи не ховався за чужими спинами.

У Пісках Дмитро отримав важке поранення. Лікарня, уламки, складне відновлення. Але він не міг довго залишатися осторонь. За словами побратимів, він повернувся на фронт, бо вірив: поки ворог на українській землі — боротьба триває.

Згодом Дмитро очолив підрозділ, який знає вся країна — «Вовки Да Вінчі». Для своїх бійців він був не просто командиром. Він був людиною, яка завжди поруч, яка бере відповідальність і яка першою виходить на позиції.
За свій бойовий шлях Дмитро Коцюбайло став першим добровольцем в історії України, який отримав звання Героя України за життя. Його поважали побратими, цінували командири і знали тисячі українців.
Коли почалося повномасштабне вторгнення у 2022 році, Да Вінчі вже був легендою фронту. Його підрозділ воював на сході країни, брав участь у складних боях на Донеччині, Луганщині та Харківщині.

7 березня 2023 року біля Бахмута почався черговий обстріл. Дмитро наказав бійцям сховатися в укритті. Сам залишився біля входу, щоб переконатися, що всі в безпеці. Коли вже збирався зайти всередину, поруч розірвалася мінометна міна. Один із уламків влучив у шию.

Його останні слова були короткі: «Я — трьохсотий…». Побратими намагалися врятувати командира, медики боролися за його життя, але цього разу війна забрала більше, ніж медицина могла повернути.
10 березня 2023 року на Майдані Незалежності з ним прощалися тисячі людей — військові, побратими, командири, звичайні українці. Бо Да Вінчі був не просто офіцером. Він став символом покоління українців, які не чекали, поки хтось захистить країну. Вони просто брали зброю і йшли боронити свою землю.

Так народжуються легенди. Так формується пам’ять. Так тримається Україна.

Його ім’я назавжди залишиться символом мужності та відданості Україні.