«Червона рута» - візитівка України в усьому світі.

 Людини, яка змінила звучання цілої епохи. 

Сьогодні йому  виповнилося б 77 років.

Володимир Івасюк народився 1949 року в Кіцмані на Буковині — у родині вчителів. З дитинства ріс серед книжок, музики й любові до українського слова. Уже в школі створив свій перший ансамбль «Буковинка», грав на скрипці та фортепіано, а згодом вступив в Чернівцях до медичного інституту. Так, він серйозно готувався стати лікарем — і водночас писав музику, яка лікувала серця.

Йому було лише 21, коли з’явилася «Червона рута». Пісня, що народилася з буковинської легенди, раптом зазвучала на всю країну. А трохи згодом — і далеко за її межами. Івасюк зумів зробити неймовірне: поєднати народні мотиви з сучасним звучанням, подарувавши українській естраді нову гідність і стиль.

Він був дуже вимогливим до себе — міг годинами працювати над аранжуванням, шукаючи ідеальну гармонію. Друзі згадували його як світлу, інтелігентну, глибоку людину з тихою усмішкою й сильним внутрішнім стрижнем. Він не гнався за славою — він просто хотів, щоб українська пісня звучала красиво й сучасно.Та раптом він зник. 18 травня 1979 року тіло Володимира Івасюка знайшли у військовій зоні Брюховицького лісу підвішеним. Слідство постановило – це самогубство, аби одразу знівелювати особу Івасюка, щирого та талановитого українця. Його життя обірвалося за обставин, які й досі залишають багато запитань.Він прожив усього 30 років, але за цей короткий час він устиг більше, ніж дехто за ціле життя, а його безсмертні хіти і сьогодні ми любимо співати повсякчас, які немов промені сонця, зігрівають наші душі .

Лише 26 січня 2009 року Генеральна прокуратура України поновила давно закриту кримінальну справу про смерть Володимира Івасюка, але в листопаді 2012 року її закрили через відсутність складу злочину. І поновили знову – вже у 2014-му. «Вбитий співробітниками КДБ»,- заявив прокурор Львівщини Роман Федик.

Сьогодні його мелодії знову звучать особливо проникливо. Бо це не просто пісні — це частина нашої пам’яті, нашої сили, нашої історії.
77… І кожна весна все одно приходить під його музику. Пам'ятаємо. Захоплюємося. Схиляємося перед авітлом його душі.

P.S.Володимир чудово вчився в школі, претендував на золоту медаль, аж раптом трапився випадок. Івасюк з друзями гуляв парком, коли один з хлопців накинув картуза на бюст Леніна. Вони всі почали дертися його знімати – і збили гіпсового «вождя». Молодиків забрали у поліцію і відкрили справу, хотіли позбавити атестату і вигнати із школи. Та родина змогла за нього заступитися. Родина переїхала до Чернівців. Івасюк продовжував цікавитись новим, писав музику до спектаклю за романом Гончара «Прапороносці». За це він мав нагоду отримати Шевченківську премію, але його просто викреслили зі списків номінантів. А потім згоріли і декорації до вистави... Не зважаючи ні на що, він продовжував творити. Думаю, ви зрозуміли, що це за людина. Івасюк завжди знав, що за поразкою буде перемога.