Доля була для нього щедрою – дала талант письменника і вченого. Але разом з тим і жорстокою – змусила виїхати з батьківщини…
Олександр Неприцький-Грановський народився 4 листопада 1887 р. в с. Великі Бережці, нині – Кременецького району. Селянська родина, в якій він виховувався, була колискою добра і правди для майбутнього світоча науки й красного письменства. Після закінчення школи у рідному селі Олександр навчався у Білокриницькій сільськогосподарській школі. Уже тоді писав чудові вірші. Згодом переїхав до Києва, де навчався у комерційному інституті. Там співпрацював у відомих на початку нашого сторіччя часописами “Рідний край”, “Молода Україна”, “Рада”, “Ілюстрована Україна”, найбільше з місячником “Українська хата”, виступав на їх сторінках не тільки як поет, а й як прозаїк, рецензент і критик. Зумів видати свої перші (й останні в Україні) збірки поезії “Акорди” (1914), “Пелюстки надій” (1910), “Намистечко сліз” (1911 р.).
1913 став для Неприцького роком прощання з отчою землею назавжди. Через переслідування владою він змушений був емігрувати до США. Закінчив вищий Агрономічний коледж у м. Форт-Коллінз (1918), навчався у Сорбонському університеті (1919).
“В цій благородній чужині” – таку назву має один з його віршів. На жаль не рідна, а чужа сторона виховала нашого видатного земляка, доктора біології. Він перший з українців у діаспорі здобув звання професора американського університету (штат Міннесота), видав 7 томів поезії, написав понад 300 наукових праць, зібрав 3 тисячі українських писанок. Був членом багатьох академії наук у різних країнах Америки і Європи, членом НТШ. Залишив у спадок українцям діаспори велику бібліотеку та архів, який налічує понад 10 тисяч томів матеріалів і документів.
Помер Олександр Неприцький-Грановський у 1976 р. в м. Сент-Пол (США), його творча спадщина повертається в Україну головним чином завдяки зусиллям дослідника із Кременця Гаврила Чернихівського.
Немає коментарів:
Дописати коментар