"Нація Нескорених: від козацтва до сьогодення" (книжкова інсталяція )

                                   Сила, Мужність і Незламність України

День захисників і захисниць України

Свято Покрови Пресвятої Богородиці

День Українськго козацтва

День Української Повстанської Армії

       У цей день ми вшановуємо всіх, хто зі зброєю в руках і силою духу захищав та захищає нашу Україну, її свободу, незалежність і право на мирне майбутнє.

       Покрова здавна була особливо шанованою серед українського козацтва. Саме під її покровом козаки вирушали в походи, боронили рідну землю та вірили у небесний захист.

       Традицію мужності й жертовності продовжили воїни Української Повстанської Армії, а сьогодні її несуть наші сучасні Захисники і Захисниці України.

У бібліотеці ми зберігаємо книги, у яких оживають сторінки нашої історії: про козаків, героїв визвольних змагань, УПА та сучасних українських воїнів. Через книгу ми пізнаємо минуле, щоб краще розуміти сьогодення і цінувати свободу.

Дякуємо кожному й кожній, хто захищає Україну!
Низький уклін тим, хто віддав за неї найдорожче — своє життя.
Нехай Покров Пресвятої Богородиці береже наших воїнів, а Україна неодмінно дочекається миру та перемоги.

  Слава Україні! Героям слава!  

"Дві важливі події " (день інформації)

                            

28 вересня Україна відзначає відразу дві важливі події – День права знати та Міжнародний день загального доступу до інформації. Український народ – головний рушій змін в нашій країні. Право на інформацію – дієвий інструмент протидії кримінальних схем.

Міжнародний день загального доступу до інформації —присвячений важливості права людини на інформацію, відкритих даних, інформаційної грамотності та відповідального використання цифрових ресурсів.

Громадські організації ініціювали створення цих днів з метою підвищення розуміння людей про основи права доступу до інформації та для підтримки ефективної реалізації цього фундаментального права.

В наш час наша діяльність в інформаційному просторі стала ще більш актуальною та важливою, а вільний доступ до інформації став одним із головних показників демократичних країн.

Україна посіла 18 місце в Рейтингу "Global Right to Information Rating" (Глобальний рейтинг права на інформацію) і те, що Україна знаходиться на топових позиціях в такому рейтингу - заслуга усіх українців!

А ще ми маємо пам'ятати, що в нас є цифрові права:

1.Вільний пошук інформації

2. Доступ до публічних даних

3. Створення власного контенту

А також цифрова відповідальність:

1. Поважати приватність інших

2. Не поширювати неперевірену інформацію(фейки)

3. Перевіряти перед поширенням усю інформацію

4. Дотримуватися авторського права- це значить не видавати чуже за своє.

                                                    

    

Зичимо всім нам сил та наснаги в реалізації запланованого, вільного доступу до інформації та найголовніше - швидкої перемоги на усіх фронтах, в тому числі інформаційному!

Лицар «українського поетичного кіно»(літературний портрет)

 

Іван Ярославович Гаврилюк – Народний артист України, член Спілки кінематографістів України, режисер, сценарист, громадський діяч. Пік його популярності припав на 80-ті роки ХХ ст.

Він стрімко «увірвався» до українського кінематографу, коли ще був студентом, виконавши роль Іванка у стрічці Бориса Івченка «Анничка» (1968 р.). Напевно, усім, хто бачив картину, запам’ятався епізод пронизливого танку на склі у виконанні актора і його очі, сповнені болю, розуміння невідворотньої загибелі та нескореності.
Його обличчя знайоме кільком поколінням українців. Запорожець, опришок, повстанець, княжий воїн — здається, в українському кіно майже немає історичної епохи, в якій він не залишив свого сліду.
Іван Гаврилюк народився 25 вересня 1948 року на Львівщині. Хлопець, який колись мріяв про небо й хотів стати льотчиком, зрештою знайшов інший спосіб піднімати людей вище — через театр і кіно. Перші виступи були в народному театрі, потім — сцена театру імені Марії Заньковецької, а у 18 років він поїхав до Києва, де почалася велика кінематографічна історія.

Його дебют в «Анничці» став справжнім відкриттям. Згодом були «Захар Беркут», «Вавілон-ХХ», «Кармелюк», «Легенда про княгиню Ольгу» — стрічки, які сьогодні входять до золотого фонду українського кіно.

1970 року він закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого (нині Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого) і був зарахований до колективу кіностудії ім. О. Довженка (1969–1993). Першою великою роботою стала головна роль в історичній драмі «Хліб і сіль» (режисер Г. Кохан, за однойменним романом М. Стельмаха, 1971). За роки професійної кар’єри має понад 75 ролей у кіно. Зокрема знімався в: епічній драмі за повістю І. Франка «Захар Беркут» (режисер Л. Осика, 1971), стрічці «Спокута чужих гріхів» (режисер В. Підпалий, 1978 р.), воєнній драмі «Ати-бати, йшли солдати» (режисер Л. Биков, 1976), культовій поетичній притчі Миколайчука «Вавилон ХХ» (1979), історичних фільмах «Кармелюк» (режисер Г. Кохан, 1985 р.) та «Легенда про княгиню Ольгу» (режисер Ю. Іллєнко, 1984 р.), філософській казці «Небилиці про Івана» (за сценарієм І. Миколайчука, режисер Б. Івченко, 1990 р.) та інших.

Юним шанувальницям особливо запам’яталась робота актора у телевізійному фільмі «Ті, що йдуть за горизонт» (режисер Н. Калінін, 1972 р, «Білорусьфільм»). За виконання ролі Саші Івакіна Гаврилюк отримав Гран-прі Міжнародного кінофестивалю телефільмів у Парижі «за краще втілення образу романтичного героя», а на батьківщині став улюбленцем, новим «кіноідолом», українським Аленом Делоном (у радянські часи поняття «секс-символ» не існувало).

Мало хто знає, що Гаврилюку пропонували працювати в Москві. Для багатьох акторів того часу це означало всесоюзну славу й значно ширші можливості. Він відмовився й залишився працювати в Україні — рішення, про яке ніколи не шкодував.

У 1992 році саме Іван Гаврилюк став першим митцем, який отримав звання Народного артиста України вже в незалежній державі. Це була не просто відзнака, а символ нового етапу української культури.

За понад пів століття він зіграв близько 100 ролей, більше 70 із них — головні. А ще поруч із ним усе життя була його дружина — акторка Мирослава Резниченко. Їхній шлюб триває вже понад 55 років і залишається однією з найтепліших історій українського театру та кіно.

З днем народження, Іване Ярославовичу! Дякуємо за десятки образів, у яких завжди було найважливіше — щирість, сила і любов до України. Міцного здоров’я та многая літа! 

Запрошуємо до бібліотеки, щоб поринути в  історичний і загадковий світ улюблених книг.

"Море починається з тебе" (день в календарі)

В 2026 році Всесвітній день моря припадає на 24 вересня. Свято нагадує про екологічний стан Чорного та Азовського морів, які зазнають величезних збитків через бойові дії, забруднення та мінування акваторій. Море — це більше, ніж місце для відпочинку, а ще цілий світ, сповнений життя, який щодня підтримує баланс нашої планети.
Навіть якщо ми живемо далеко від узбережжя, наші щоденні рішення мають значення. Те, як ми поводимося з природою, як сортуємо відходи, як дбаємо про чистоту водойм, зрештою впливає і на море.
Сьогодні ми хочемо нагадати: турбота про море починається не на березі. Вона починається з кожного з нас.

  Бережімо дім мільйонів морських мешканців.
  Навчаймо дітей любити та поважати природу.
  Пам’ятаймо, що навіть маленькі добрі звички здатні змінювати світ.

Нехай Всесвітній день моря стане ще одним приводом замислитися про те, що ми залишаємо після себе — і яку планету передамо наступним поколінням   

                                     А ще - це і приємні спогади...

                                             

Хронікер «епохи джазу»(літературний портрет)

Френсіс Скотт Фіцджеральд (1896–1940) — один із найяскравішого представника "втраченого покоління" американської літератури ХХ століття. У своїх творах він досліджував американську мрію — її привабливість, крихкість і неминуче розчарування, поєднуючи блискучий стиль із глибокою психологічною проникливістю.

Хоча наприкінці життя Фіцджеральд зазнав фінансових і творчих труднощів, після смерті його репутація стрімко зросла. Сьогодні Фіцджеральда вважають одним із найвитонченіших стилістів англомовної прози, а його твори — частиною світового літературного канону.

«Великий Ґетсбі» -це історія про мрії, які здатні затьмарити реальність. Нік Карравей опиняється у світі заможних людей 1920-х і знайомиться з Джеєм Ґетсбі — загадковим чоловіком, що вміє створювати навколо себе атмосферу свята. На тлі джазової епохи Фіцджеральд показує розкіш, що сусідить із самотністю, та успіх, який не завжди приносить спокій.

Автор надзвичайно майстерно передав приховану за карнавальною яскравістю життя психологічну надломленість післявоєнного покоління. Це вражаюча й вишукана казка про Америку 20-х років, в якій показано американську мрію. що обернулася трагедією.

Запрошуємо до нашої бібліотеки, щоб дослідити, чим може обернутися віра у власні ілюзії, і поставити питання про справжню цінність мрій. А ось вже є і перший поціновувач книг нашої бібліотеки.

"Жінка, якій аплодував увесь світ!"(інформдосьє)

23 вересня 1872 року в селі Білявинці на Тернопільщині народилася Соломія Амвросіївна Крушельницька — українка, яка стала однією з найвидатніших оперних співачок світу кінця ХІХ — початку ХХ століття.
Її шлях почався не в столиці й не в багатій мистецькій родині. Батько, греко-католицький священник Амвросій Крушельницький, навчив дітей любити музику, а домашній хор став для Соломії першою сценою. Уже з дитинства було зрозуміло: цей голос не загубиться серед інших.
Після навчання у Львівській консерваторії вона дебютувала в опері Доніцетті «Фаворитка», а згодом підкорила театри Мілана, Парижа, Відня, Неаполя, Буенос-Айреса та багатьох інших міст. Особливо її захоплено називали неперевершеною виконавицею партій у операх Ріхарда Вагнера — за силу голосу, драматизм і майстерність.
Є факт, який завжди вражає найбільше: де б не виступала Крушельницька, свої сольні концерти вона часто завершувала українськими народними піснями. Для неї це була не формальність, а спосіб нагадати світові, звідки вона родом.

Після блискучої міжнародної кар’єри доля повернула її до Львова, де вона стала професоркою консерваторії й передавала свій талант молодим співакам. Пoмepлa Соломія Крушельницька у 1952 році та похована на Личаківському цвинтарі.

Запрошуємо до нашої бібліотеки, щоб дослідити її життєвий шлях.

Сокальщина у жалобі...

 Помер Герой Андрій БЛАЩУК, житель с. Завишень 
Андрій Іванович Блащук народився 25 січня 1971 року в селі Завишень у сім’ї Івана та Євгенії Блащук.

Дитинство та юність Андрія минули на рідній Сокальщині. Він навчався у Жвирківській середній школі. Після закінчення одинадцяти класів вступив до Червоноградського гірничого технікуму. Його професійний шлях пройшов на шахті «Великомостівська», де Андрій працював підземним майстром.

Андрій Блащук був справжнім патріотом України. Коли розпочалася повномасштабна війна, він не залишився осторонь. Уже на другий день війни добровільно записався до лав Збройних Сил України.

Служив у складі 93-ї окремої механізованої бригади — стрільцем та водієм. Був на передовій, зокрема у Бахмуті та Бородянці. Виконував надзвичайно важливу й небезпечну роботу — вивозив людей із найважчих і найнебезпечніших точок, ризикуючи власним життям заради порятунку інших.

Війна залишила на його долі важкі сліди — Андрій отримав осколкове поранення та контузії. Після звільнення зі служби він повернувся до мирної праці та до останніх своїх земних днів працював водієм у ТОВ «Автолайн».

Таким він і залишиться у пам’яті тих, хто його знав: мужнім захисником, відповідальним працівником, який у найважчий час не шукав причин залишитися осторонь, а робив те, що було потрібно.

Світла пам’ять про Андрія Івановича Блащука назавжди залишиться у серцях рідних, дітей, друзів, побратимів та всіх, хто знав цю добру і мужню людину.
Висловлюємо щирі співчуття дружині Юлії, дітям Ользі, Назарові, Владиславові, Захару, сестрі Оксані.  Вічна пам'ять!

У небесному строю ще один захисник України та кожного з нас. На щиті повертається Юрій Олесько.

  Загинув Герой Юрій Іванович ОЛЕСЬКО, житель селища Жвирка  
Народився 30 березня 1994 року в селищі Жвирка. Закінчив Жвирківську школу в 2009 році. Після школи продовжив навчання у Сокальському професійному ліцеї, де здобув професію кухаря-бармена.                                        

В 2015 році проходив військову строкову службу у місті Львові при академії Сухопутних військ.

Працював на меблевому виробництві «Сокме». Брав участь в АТО у 2020-2021 роках.

24 лютого 2022 року був мобілізований у військову частину А-0998 старшим солдатом стрільцем-помічником гранатометника.

19 травня 2023 року пропав безвісти під час виконання бойового завдання в районі міста Бахмут Донецької області.

Довгих три роки вважався безвісти зниклим. На жаль, ДНК-експертиза підтвердила, що Юрій загинув. У скорботі за загиблим Героєм мама Любов, брати Сергій, Андрій з сім’ями, похресник Дмитро, племінниця Єва-Марія, двоюрідні брати, сестри та вся велика родина.

Молодий, в розквіті сил, в планах було ще жити, любити, народжувати і виховувати дітей, але клята війна забрала молоде життя. …

Неможливо дібрати слів, щоб втішити рідних. Хай Господь пошле їм сили, щоб пережити цю важку втрату. Свій вічний спочинок Юрій знайде на Алеї Слави на місцевому кладовищі.

  Вічна пам’ять молодому Герою!