Сьогодні вшановуємо 120-річчя від дня народження Олени Іванівни Теліги(1906–1942)(справжнє ім’я: Олена Іванівна Шовгенева) — української поетеси, політичної діячки, однієї з найяскравіших постатей української культури XX століття розстріляної фашистами в 1942 році в Бабиному Яру.
Її поезія сповнена любові до України, віри в силу людського духу, незламності та прагнення до свободи. Своїм словом і власним життям Олена Теліга довела, що справжній патріотизм — це не лише любов до Батьківщини, а й готовність відстоювати її навіть ціною власного життя.
У лютому 1942 року поетесу було розстріляно в Бабиному Яру. Вона свідомо не залишила окупований Київ, обравши вірність своїм переконанням.
Творча спадщина Олени Теліги й сьогодні надихає нові покоління українців, нагадуючи про силу слова, людську гідність і незламність духу.
Олена народилася 21 липня 1906 року під Москвою в заможній українській родині. Часто Шовгеніви подорожували: виїжджали на Кавказ, милувалися краєвидами Фінляндії. Змалку Олена вивчала іноземні мови: добре засвоїла французьку і німецьку, не знала лише української, бо вдома всі розмовляли російською.
Хрещеною матірю Олени була російська поетеса Зінаїда Гіппіус.
Свої перші вірші, написані російською мовою, Олена показувала небагатьом. У її сім’ї вже був поет – її брат, тому до творчості дівчини ставились несерйозно.
Переїхала до Києва лише на 12 році життя, але вже весною 1922 р. мігрувала до Чехословаччини. Саме там вона усвідомила, що є українкою.
Так, на одному із зібрань в Народному Домі, де були присутні російські емігранти-монархісти, пролунали образливі випади проти української мови. Олена одразу ж знайшла в собі мужність, щоб безкомпромісно заявити: “Ви хами! Та собача мова – моя мова! Мова мого батька і моєї матері. І я вас вже більше не хочу знати”. Біологічнінауки
На одній із таких вечірок вона знайомиться з Михайлом Телігою, високим вродливим юнаком, який походив з Кубані й був старшиною армії УНР. Знайомство 20-річної Олени й Михайла переросло в кохання й незабаром вони одружилися. Жили вони бідно, тому Олена чим тільки не займалася: вчителювала, брала участь в кабаре, була навіть моделлю.
Теліга мала дивовижну здатність зачаровувати чоловіків — навіть не тим, що спокушала, а лиш самим фактом своєї появи. Перед війною емігрантський журнал у Польщі подав шарж на неї з підписом: ”А за мною молодою ходять хлопці чередою!”. Вона сердилась — не за ”череду хлопців”, а за те, що їй намалювали кривого капелюшка, бо вона носила капелюшок прямо, як справжня варшав’янка!
Олена Теліга мала дружні стосунки з Олегом Ольжичем. Була знайома з Дмитром Донцовим, з Євгеном Маланюком, Юрієм Дараганом, Василем Куриленком, Наталією Лівицькою-Холодною, Оксаною Лятуринською, Олегом Штулем.
Восени 1941 року вона прибула в окупований Київ, очолила Спілку письменників і журнал “Літаври”. Теліга вірила, що по війні Україна буде суверенна і поширювала ці ідеї. Поетеса не виконувала вказівки німецької влади, тому одного дня її арештували. Олену з товаришами розстріляли в Бабинім Яру. Олені було лише 36… Разом з дружиною до останнього був і її чоловік Михайло. Під час затримання він представився письменником, щоб бути разом з коханою. Один гестапівець згодом казав, що й між мужчин не бачив таких мужніх, як ця жінка. Їй тоді йшов 36-й рік.
Друзі її попереджали, що ґестапо готує засідку; проте вона знала, на що йде, втікати не збиралася. Це був її свідомий вибір, це був її шлях, який вона гідно пройшла до останнього подиху. Олена пішла на стовідсоткову загибель, з нею пішов і її Михайло. Під час арешту він назвався письменником, щоб бути разом з нею.
Гойдайте ж кличний дзвін!
Крешіть вогонь із кремнів!
Ми ж, радістю життя вас напоївши вщерть,—
Без металевих слів і без зітхань даремних
По ваших же слідах підемо хоч на смерть!
(“Мужчинам”)
Із вуст людини, яка власним життям і власною смертю підтвердила такі ідеї, ці рядки звучать абсолютно по-особливому.
За своє досить коротке життя Олена Теліга не встигла видати жодної власної збірки, всі вони вийшли після), “На чужині” (1947), збірка “Олена Теліга” (1977), “Дороговказ. Поезії О. Теліги та О. Ольжича” (1994), збірник “О краю мій” (1999), а більша частина її віршів, на жаль, загубилася.
Запрошуємо завітати до бібліотеки і почитати книгу Олени Теліги " Листи. Спогади." У книжці наведено 65 листів і листівок талановитої української поетеси, активної громадської діячки Олени Теліги до різних адресатів: Михайла Теліги, Наталії Лівицької-Холодної, Дмитра Донцова, Уласа Самчука, Олега Лащенка, Богдана-Ігоря Антонича та інших. Це яскраве свідчення того, якими морально-етичними і світоглядними засадами керувалася вона у своєму житті.
Другу частину книги становлять спогади сучасників Олени Теліги, а також фотографії, частина яких публікується вперше. Ця публікація листів Олени Теліги та спогадів про неї сприятиме подальшому поглибленому вивченню життєвого та творчого шляху української письменниці-патріотки, що віддала життя за незалежну Українську державу.
Немає коментарів:
Дописати коментар